Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства

Одним з факторів звернення до релігійного обгрунтування світорозуміння, на думку дисертанта, є проблема творчості. Релігійне пояснення творчості відштовхується від неефективності сучасної світської соціальної творчості, що знаходить відгук у людини в перехідному суспільстві, яка бачить руйнування базових соціальних структур. 

Важливим фактором ренесансу релігійного обгрунтування світорозуміння сучасної людини є общинність релігійного життя. Втративши співвіднесеність себе з партійною організацією, трудовим колективом, пострадянська людина виявилась затребуваною лише релігійним колективом, общиною. Цьому сприяв також ріст безробіття, криза у взаємовідносинах людей різних поколінь, відчуження людини від держави через антипатерналістську політику останнього. Релігійна община дає людині відчуття злиття з групою, втрачене почуття “ліктя сусіда”, вона відчуває турботу і увагу саме до неї, а не взагалі до людей. Розгублена особа інстинктивно тягнеться до духовного стержня, роль якого в умовах обвалу світських духовних систем часто грає релігія. 

Розділ четвертий: “Специфіка орієнтації особи пострадянського типу”. В підрозділі 4. 1. “Агресивне соціальне порівняння” дисертант вважає, що природною потребою особи обивателя є бажання жити у державі, яка спроможна захистити його, де є хоч якась впевненість у прийдешньому дні, відчуття стабільності. Оскільки сучасний стан пострадянського буття цим вимогам не зовсім відповідає, то особа здійснює агресивне соціальне порівняння, у неї з'являється ностальгія, народжується нова міфологія, що покликана відігравати роль своєрідного духовного підживлення у світі загублених цінностей і не знайдених життєвих орієнтирів. 

Агресивне соціальне порівняння “вчорашнього” і “сьогоднішнього” обумовлене тим, що більшість населення змушена вирішувати задачу елементарного виживання у зв'язку з відсутністю у багатьох галузях життя простих умов цивілізованого існування. 

Агресивність соціального порівняння “вчора” і “сьогодні” сягає корінням у “дикий”, спекулятивний ринок, в апологетику егоїстичного індивідуалізму і хижацької вседозволеності, у байдужість суспільства до асоціальних і аморальних способів збагачення. 

У підрозділі 4. 2. “Орієнтація на сильну особу” дисертант констатує, що проблема сильної особи перебуває в ряду “вічних” тем соціально-філософського дослідження. Осмислення і наведення доказів буття Бога у різних релігійних світоглядних системах – один з варіантів реалізації ідеї сильної особи. 

Сучасна сильна особа – це потреба і результат суспільства, що йде до ринку. Сильна особа – носій “коду” соціального устрою і цінностей суспільства. 

Дисертант аналізує критерії сильної особи, а також риси, що характеризують її в сучасному соціальному контексті. Зокрема, дисертант підкреслює, що сильна особа створює почуття спільності кінцевої задачі для оточуючих її людей, конструює життєвий простір і перспективу для людей, які опинилися зараз у становищі “втечі від свободи”. Як відмічає Ф. Ніцше, сильна особа пробуджує людей від сну, допомагає людині посадити паросток своєї найвищої надії. В той же час вона здійснює рішучі вчинки, що кидають виклик суспільству, щоб подолати стан “стоячого болота” і змушують інших людей прагнути вперед, розвиватися і боротися з ситуацією, що протистоїть їх меті. 

У підрозділі 4.3. – “Соціальне самобудування” аналізується феномен соціального самобудування. Соціальне самобудування – це відповідь на труднощі трансформації суспільства, яка відбирає надто багато сил у боротьбі за виживання, це відповідь на природну потребу людини жити не тільки для країни і народу, але насамперед для своїх близьких, для самої себе. 

Але помітні й інші мотиви “соціального самобудування” – розуміння нових реалій та нових можливостей, бажання існувати в іншому режимі, намагання у цьому, поки не дуже влаштованому житті покладатися насамперед на свої власні сили. 

Дисертант виділяє такі фактори появи “соціального самобудування”: 

1.Неспроможність особи адаптуватися до радикальних соціальних перетворень не тільки останніх років, але й єдиного історичного розвитку Європи на протязі останніх трьохсот років. Сутність цього розвитку може бути охарактеризована як панування: а) вільних від етичного виміру природознавства і техніки; б) руйнуючої оточуюче середовище і саму людину промисловості; в) суто формально-правової демократії. 

2.Нав'язування людині глобальних схем перетворення світу, відсутність уваги до окремого, даного, завжди неповторного індивідуального життя. І соціалістичний, і капіталістичний проекти виходять з установки, висловленої ще Платоном – благо цілого (суспільства) не передбачає блага частин (людини). Логіка соціального раціоналізму є завжди логіка унітаризму, придушення всього, що ухиляється від генеральної лінії. Сучасне “соціальне самобудування” – це бунт людської природи проти, з одного боку, пригноблюючої сили суто інструментального розуму і його панування над особою, з іншого – проти пригноблюючої соціальної невизначеності. Уніфікуюча всезагальність сучасного суспільства репресивна по відношенню до особи, але пострадянська людина розглядає її як престижну цінність, яка незаслужено втрачена у пострадянському просторі. Перехід від фетишизації тотальності до плюралізму і невизначеності соціальності обумовив “соціальне самобудування” пострадянської людини. 

3.Загострене почуття соціальної співпричетності пострадянської людини. Переживання нею трансформації соціуму викликає у неї комплекс провини, який долається створенням належного, істинного світу хоча б у рамках сім'ї, спільноти або виробничого колективу. “Соціальне самобудування” – доля як тих, хто зметений з магістралі нової соціальності, так і тих, хто оцінив і абсолютизував свободу переміщення у новому соціальному просторі. 

У підрозділі 4. 4. “Ціннісна реорієнтація