Свобода слова

Варто підкреслити, що міжнародні норми мали не тільки декларативний характер, але і потужний вплив на уряд тих держав, які приєдналися до відповідних міжнародних актів, оскільки виникла відповідальність перед світовим співтовариством за впровадження міжнародних ідей та концепцій в сфері свободи слова на національному рівні.

Гарантування свободи слова в Україні починається зі згадування в Преамбулі Конституції про те, що Основний Закон України був прийнятий для забезпечення прав і свобод людини. Ст. 3 Конституції України визнає, що права і свободи людини, а також їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Так, проголошене Конституцією України (ст. 15) положення про те, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності є одним з основоположних принципів життєдіяльності українського суспільства, заснованого на безперечному визнанні демократії, прав і свобод людини і громадянина. Відповідно, дотримання принципів ідеологічної і політичної багатоманітності в суспільстві, є важливою гарантією свободи слова і свободи думки. Свобода слова і думки, вільне вираження своїх поглядів і переконань необхідні людям, так само як і свобода публічних дискусій із проблем, які є значущими і є формою існування демократичного толерантного суспільства. Таке суспільство виходить із того, що ніяка думка не може й не повинна втрачати права заявити про себе. Ідеологічна багатоманітність означає вільне здійснення в суспільстві різних політичних і інших поглядів, шкіл, ідей, а також можливість без перешкод пропагувати свої погляди, ідеї за допомогою засобів масової інформації, а також привселюдно захищати свої ідеологічні погляди й ін. Ідеологічна багатоманітність є закономірним наслідком таких конституційних прав і свобод людини і громадянина, як свободи думки і слова, свободи совісті (віросповідання) і ін. Ідеологічна спрямованість діяльності української держави випливає з положень ст. 3 Конституції України, згідно з якою життя кожної людини є благом не тільки для неї, а є однієї з найвищих соціальних цінностей і для українського суспільства. Закріплення принципу ідеологічної багатоманітності в І розділі Основного Закону є гарантією того, що ніхто не буде зазнавати переслідувань за свої переконання. Положення даної статті необхідно співвідносити зі ст. 34, 35, а також зі ст. 54 Конституції України, які гарантують громадянські свободи. Ст. 34 Конституції проголошує:

«Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Комплекс прав, передбачений ч. 2 ст. 34 утворює основу правового інституту свободи інформації. Ці права можуть здійснюватися окремо, але без правових гарантій реалізації одного з них інші права, які входять у даний комплекс прав, реалізовувати буде важко або неможливо взагалі.

 

 

«Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої» – цей відомий вислів нині став одним з тих основоположних принципів, яким керуються законодавці демократичних країн у всьому, що стосується прав та свобод громадян. В широкому сенсі даний вислів означає, що будь-яке право та свобода людини знаходить свої межі там, де пересікається з правами, свободами та інтересами інших осіб, суспільства та держави. Це ж стосується і свободи слова та права на інформацію.

Так статтею 34 (ч. 3) Конституції України передбачено, що здійснення права на свободу думки і слова може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. А здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст.. 35).

В 2013 році Шевченківський райвідділ міліції Києва відкрив кримінальне впровадження за ст. 161 Кримінального кодексу України 11 стосовно солістки київської опери Катерини Абдулліної, яка назвала в фейсбуці українські школи «бидлячими».

Згідно зі ст. 34 Конституції України «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вілье вираження поглядів». Це право може бути обмежене лише законом. Закону, який забороняв би писати в соцмережах думки, навіть, м’яко кажучи, не дуже розумні, нема. Аналогічні норми містяться у ст. 10 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод, п. 3 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Очевидно, що практикуючи кримінальне переслідування за висловлювання в соцмережах, втручання держави у здійснення свободи вираження поглядів є непропорційним. [5, 174]

Говорячи про загрозу національній безпеці та територіальній цілісності держави, варто згадати про ч. 1 ст. 17 Конституції України, згідно з якою захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Отже в разі виникнення можливої загрози національній безпеці, найвищим пріоритетом для держави стає самозахист і збереження конституційного ладу, навіть якщо заради цього потрібно піти на часткові обмеження прав людини, адекватні розміру загрози. Не маючи змоги забезпечити власну безпеку, держава втрачає