Технології реалізації практичним психологом консультативного напрямку

 

Вступ

І. Консультативна діяльність в роботі практичного психолога

1.1 Історія та розвиток консультування в психології

1.2 Завдання консультування, його ефективність та тривалість

1.3 Принципи консультування та фундаментальні психологічні настанови

ІІ. Технології реалізації практичним психологом консультативного напрямку

2.1 Етапи реалізації консультативного напрямку в роботі практичного психолога

2.2 Шляхи реалізації консультативного напрямку в роботі з учнями, батьками та вчителями

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

Сподіватися прожити життя без неприємних несподіванок, внутрішніх конфліктів, страждань, драм, втрат було б надто наївно. Життя завжди готує кожному нові й нові випробування. І їхня тривалість, тяжкість, складність якось співмірна людським можливостям, силам, які кожен із нас на цей момент має. Всі ми час від часу потрапляємо в ситуації, ніби спеціально створені для того, щоб допомогти нам пережити й усвідомити щось вкрай важливе, що залишилося поза увагою в миготінні буденності. Такі перешкоди на шляху до мети немов кимось вигадані, щоб розширити можливості самодослідження, саморозвитку [18, c. 12].

Психологічне консультування – це особливо організоване спілкування між фахівцем і його клієнтом, спрямоване на підтримку клієнта, на роботу з його станами, переживаннями, взаєминами, проблемами, конфліктами.

Мета консультування – створення сприятливих умов для розв'язування конфліктних ситуацій, продуктивного виходу з кризи, особистісного розвитку, підвищення якості життя.

Консультування – це передусім допомога клієнтові в кращому розумінні себе, усвідомленні своїх справжніх прагнень, саморегуляції. Це допомога в оптимізації життєдіяльності, спілкуванні, сфері сімейних, професійних стосунків, адаптації до нових, незвичних умов існування, допомога в гармонізації себе, свого оточення та способу життя.

Консультування – превентивна робота, яка не дає проблемам надто загостритися, стати хронічними. Інколи консультування стає першою фазою подальшої глибокої і тривалої корекційної роботи. Під час консультування цілеспрямовано актуалізуються внутрішні ресурси людини, яка потребує допомоги, стимулюються її власні потенції [17, c. 1].

Консультування буває:

короткочасне й довготривале;

групове та індивідуальне;

релігійно забарвлене і позаконфесійне.

Консультування в закладах освіти – це вид психологічної допомоги, що має діагностико-рекомендаційний характер і є засобом підвищення психологічної компетентності вчителів, батьків, підлітків, старшокласників. Це також спосіб психологічної підтримки дітей, які мають певні специфічні потреби, відчувають відгородженість від однолітків, самотність, батьки яких не забезпечують їм відчуття захищеності, не створюють належних умов для розвитку [5, c. 20].

«Чисто консультативними» вважаються проблеми міжособистісні, пов'язані зі взаєминами, конфліктами, адаптацією до нового середовища чи нової діяльності, особливостями психічного розвитку та виховання на різних вікових етапах.

Основною метою нашого дослідження було виявлення особливостей консультативного напрямку діяльності в роботі шкільного психолога.

Основні завдання досліджень полягають у вивченні психологічної літератури з досліджуваних питань і теоретико-практичне обгрунтування використання адекватних форм і методів психологічного консультування в роботі шкільного психолога.

Виходячи з цього, було сформульовано гіпотезу дослідження – застосування в роботі психолога форм і методів консультування, що підвищують ефективність роботи шкільного психолога.

Для перевірки гіпотези було застосовано такі методи: бесіди, групові та індивідуальні консультації.

 

 

 

Якщо говорити про спонтанну психологічну допомогу однієї людини іншій, про співчуття, підтримку, вміння вислухати, розрадити, поплакати разом, то стає зрозумілим, що всі ці форми взаємодії існували з давніх-давен та існують досі. Ніяка найкваліфікованіша психологічна консультація не може конкурувати з повсякденним спілкуванням рідних людей, які довіряють одне одному, які звикли обговорювати кожне рішення [2, c. 20].

Крім спонтанної психологічної допомоги у суспільстві завжди існували певні традиції більш цілеспрямованого консультування з боку досвідчених громадян з певним статусом, що викликало довіру. Ще у прадавні часи у кожної людини була змога звернутися не лише до своїх рідних, але й до найстаршої жінки племені, до вождя, шамана, жерця, які вміли тлумачити сновидіння, прогнозувати майбутнє, пояснювати складні життєві колізії, радити, як вийти із безвихідного становища.

Значну роль відігравала і відіграє у психологічному супроводі людини релігія. Навряд чи хтось буде суперечити твердженню, що сповідь, молитва є дуже ефективними формами психологічної допомоги та самодопомоги.

Переходячи до історії суто професійного, позаконфесійного консультування, слід віддати належне лікарям, які раніше знали людину та її найближче оточення протягом багатьох років, інколи від самого народження до смерті. Вони традиційно консультували і хворого, і членів його сім'ї, допомагаючи їм не лише долати недугу, а й розв'язувати складні життєві колізії. Кращі лікарі вміли терпляче вислуховувати, пробуджуючи відповідальність людини за свій стан, за своє життя [4, c. 43].

Але з розвитком спеціалізації в медицині у кожного лікаря з'явилися свої обов'язки, і тоді на перший план у консультуванні вийшли психіатри.

Тому, напевно, справжня історія починається з усім відомого засновника психоаналізу З. Фрейда, який багато в чому був зобов'язаний Дж. Брейєру, що певною мірою був символічною фігурою для молодого вченого. Про цей початок, про перші кроки консультування дуже вдало написано у книжці І. Ялома «Як плакав Ніцше». Метод катарсису, клінічної бесіди, що його використовував поряд з гіпнозом доктор Брейєр, багатав чому допомогли Фрейду розробити власні