Технології реалізації практичним психологом консультативного напрямку

Принцип забезпечення конфіденційності зустрічі. Щоб знайти в собі сили для серйозної роботи, клієнт має бути впевненим, що його відвертість нікому не нашкодить. Консультант обов'язково говорить під час першої зустрічі про збереження у таємниці всього, що стосується клієнта, його життя та особистісних проблем.

Принцип професійної вмотивованості. Консультант завжди захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не стає на сторону жодного з учасників конфлікту, уникаючи упередженого ставлення.

Принцип відмови від порад і рецептів. Консультант не має брати на себе рішення життєвих проблем клієнта; його завдання полягає в активізації суб'єктного потенціалу самого клієнта, сприянні розвиткові відповідальності за те, що відбувається.

Принцип утримання необхідної дистанції. Консультант не має вступати з клієнтом у будь-які інтимні стосунки, чи то дружні, чи любовні, сексуальні [5, c. 63-73].

Всі ці принципи визначають загальну позицію консультанта відносно клієнта, тобто його уявлення про мету і завдання роботи, характеризують стиль взаємодії, етику консультування.

Серед безлічі позицій консультанта можна виділити такі основні:

позиція авторитарна, директивна, «не на рівних», коли психолог знаходиться ніби зверху, коли він сильний, мудрий, досвічений, так би мовити, простягає руку допомоги слабкому, дезадаптованому клієнтові, що втратив себе;

позиція недирективна, «на рівних», яка передбачає діалог, мінімальну дистанцію, взаємну відкритість, повагу до клієнта, його автономії.

Позиції консультанта можуть змінюватись залежно від того, на кого спрямоване консультування: на дорослих, дітей, сім’ю, батьків, учителів, лікарів тощо. Важко уявити собі цілком недирективну допомогу, тобто збереження сталої позиції «на рівних», якщо клієнт потрапив у тяжкий кризовий стан і потребує певних авторитарних втручань. І навпаки, навіть тривале директивне консультування, яке використовують у роботі з наркозалежними, поступово стає все менш директивним, якщо робота просувається вперед, і клієнт набуває все більшої впевненості в собі та автономії.

Позиція консультанта змінюється також залежно від того, якої конкретно допомоги від нього чекають: просвітницько-рекомендаційної, діагностичної чи власне психологічної.

Серед фундаментальних психологічних настанов першою є настанова на розуміюче глибинне слухання. Ідеться про слухання ніби глибиною власної душі, слухання не лише слів, які клієнт промовляє, але й того, що він відчуває і чого не може висловити. Для такого не просто раціонального, розуміючого зміст слів слухання необхідний добрий зв’язок із власними глибинами.

Наступною є настанова на неосуд та співчуття. Те, про що говоритиме клієнт, далеко не завжди відповідатиме моральним нормам консультанта або його смисложиттєвим орієнтирам. Але це та реальність, якою людина, що звернулася по допомогу, живе. Клієнта слід приймати таким, яким він є на сьогодні. Є лише те, що є. Саме з цього місця він готовий розпочинати новий шлях.

Консультант знаходиться поруч не для того, щоб оцінювати, а для того, щоб допомагати. Судити і гудити людину за те, що вона переживає, значить додавати їй страждань. Щоб захиститися від оцінок недосвідченого консультанта, клієнт неминуче озлобляється, відмовляється бути відвертим. Більше того, він знецінює свій досвід і гальмує механізми свого розвитку. Навпаки, безоцінкове та доброзичливе ставлення дає змогу «равликові» вийти зі своєї раковини. Людина відчуває безпеку і починає розкріпачувати раніше пригнічені життєві сили зростання.

Третьою настановою, за А. Роше, є віра в іншу людину. Особистість є сукупністю можливостей, потенцій, серед яких – і ті, що чекають на свою появу та здійснення під час консультування. Якщо психолог бачить ці приховані поки що внутрішні скарби клієнта і вірить у нього, людина починає потроху розкривати для самої себе свої визначальні особистісні риси, знаходить у собі віру у власні можливості і мужність бути собою.

Дуже важливо пам'ятати і про наступну настанову, яку можна назвати повагою свободи іншої людини. Приймати рішення буде сам клієнт, і про це, потрібно пам'ятати, не братися за його справи, не підміняти його. Особистість створює себе своїми вчинками, що мотивуються з її єства, її сутності. Бажано допомагати людині приймати свої рішення у цьому ключі, але не приймати їх за неї.

Коли клієнт запитує консультанта, що той думає з приводу його проблемної ситуації, як йому слід вчинити, консультант може поділитися своїми думками, не нав’язуючи їх клієнтові та додаючи, що він може помилятися, адже єдиною людиною, хто розбереться краще, є сам клієнт. Так консультант сприяє зверненню клієнта до самого себе та підвищенню відповідальності за те, що відбувається у його житті.

Може здатися, що консультант хоче уникнути відповідальності. Насправді він несе свою відповідальність за психологічний супровід клієнта у пошуку правильного рішення. До того ж він з повагою ставиться до свободи клієнта, не відмовляючись від відвертості. Клієнтові потрібно, щоб з ним не кривили душею, даючи йому право вирішувати та вірячи, що він зможе знайти оптимальне рішення.

Безумовно, коли клієнт незрілий та виснажений, коли в нього нема можливості використати свої внутрішні ресурси, консультантові інколи випадає ненадовго брати справу у власні руки чи наполягати на певному рішенні. Ніколи не слід забувати про