Готовність дітей до шкільного навчання

Предмет:

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

розв’язанні питання про сутність психологічної готовності дитини до навчання у школі. Автори, віднесені до першого з них, вважають головним формування у дітей певних спеціальних вмінь та навичок (як от навички лічби, вимірювання, звукового аналізу слів, читання, елементів письма тощо). Цей підхід отримав в психології і педагогіці значний розвиток у зв'язку з питанням про можливості навчання в школі з більш раннього віку. У дослідженнях цього напрямку встановлено: діти 5-6 років мають значно більші, ніж передбачалося, інтелектуальні, психічні і фізичні можливості, що дозволяє перенести частину програми I класу в підготовчу групу дитячого садка. Роботи, що віднесені О. Кравцовою до цього підходу, – це дослідження, виконані у 70-80-тих роках ХХ століття в лабораторії підготовки дітей до школи НДІ дошкільного виховання. Їхні автори (Т. Тарунтаєва, Л. Журова та інші) переконливо демонструють, що шляхом спеціальної організації навчально-виховної роботи можна успішно навчати дітей старшого дошкільного віку початкам математики та грамоти і тим самим суттєво покращити їх готовність до шкільного навчання. Відзначаючи важливість отриманих у цих дослідженнях відомостей, О. Кравцова підкреслює, що проблема психологічної готовності дитини до школи безумовно не вичерпується можливостями формування у дітей певних, нехай навіть надзвичайно важливих для шкільного навчання знань, вмінь та навичок.

У роботах інших авторів, які можна об’єднати у другий підхід, основна увага надається розвитку у дітей пізнавальних інтересів (тобто інтересу до самої діяльності навчання) та формування відповідної мотивації, внутрішніх моральних інстанцій, самооцінки. У цьому випадку вивчаються ті новоутворення, які виникають у психіці дитини до кінця дошкільного віку та забезпечують можливості дитини відповідати вимогам, які пред'являє школа. Однак, слід зазначити, що шкільне навчання і навчальна діяльність далеко не однозначні поняття. При сучасній організації шкільного життя навчальна діяльність, як указують В. Давидов і Д. Ельконін, складається далеко не у всіх учнів і оволодіння навчальною діяльністю найчастіше відбувається поза рамками шкільного навчання. Тому проблему психологічної готовності до шкільного навчання, безумовно, варто розуміти не як психологічну підготовку до існуючих традиційних форм навчання і життя, а як наявність передумов та джерел навчальної діяльності у дошкільному віці.

Врахування названого положення складає відмінну рису третього виділеного О. Кравцовою підходу. Його суть полягає в тому, що в роботах, що належать цьому напрямкові, досліджується генезис окремих компонентів навчальної діяльності і виявляються шляхи їх формування на спеціально організованих навчальних заняттях. У спеціальних дослідженнях (Т. Комарова, А. Давидчук, Т. Доронова, О. Анищенко та ін.) виявлено, що в дітей, які проходили експериментальне навчання (на матеріалі малювання, ліплення, аплікації, конструювання), сформувалися такі елементи навчальної діяльності, як здатність діяти за зразком, уміння слухати і виконувати інструкцію, уміння оцінювати як свою роботу, так і роботи інших дітей. Тим самим, на думку названих авторів, у дітей формувалася психологічна готовність до шкільного навчання. При безсумнівному теоретичному і практичному значенні робіт цього напрямку в плані пошуку шляхів організації ефективного навчання в дошкільному віці він, на думку О. Кравцової, не може бути визнаний оптимальним. Справа в тім, що навчальна діяльність не повинна мати своїми передумовами свої ж власні елементи, з яких, як з цеглинок, вона повинна буде згодом складатися. Розглядаючи навчальну діяльність з погляду її походження і розвитку, варто мати на увазі те, що її джерело – тільки єдине, цілісне психологічне утворення, що породжує усі компоненти навчальної діяльності в їхній специфіці і взаємозв'язку.

Виявленню єдиного психологічного новоутворення, що лежить біля джерел навчальної діяльності, присвячені роботи, віднесені до четвертого підходу. Цьому підходові відповідає дослідження Д. Ельконіна й Є. Бохорского. Гіпотеза авторів полягала в тому, що новоутворенням, у якому сконцентрована сутність психологічної готовності до шкільного навчання, є здатність до підкорення правилам та вимогам дорослого.

Як бачимо, детальний аналіз перерахованих напрямків, зроблений О. Кравцовою, свідчить про те, що жоден з них не може претендувати на повне розкриття психологічної готовності до школи.

Існують і інші точки зору. Деякі вчені вважають, на приклад, що показником готовності дитини до шкільного навчання може виступати здатність дитини до ділового навчального співробітництва з вчителем та іншими учнями (К. Поливанова, Г. Цукерман).

В останні роки все більша увага проблемі готовності до шкільного навчання приділяється за рубежем. Як приклад укажемо на роботи С. Штребела, А. Керна, Я. Йірасека і ін. Відзначимо, що, на думку цих авторів, дитина, що вступає до школи, повинна мати певні ознаки школяра: бути зрілою у розумовому, емоційному і соціальному відношеннях. До розумової галузі автори відносять здатність дитини до диференційованого сприйняття, довільної уваги, аналітичного мислення і т. п. Під емоційною зрілістю вони розуміють емоційну стійкість і майже повну відсутність імпульсивних реакцій дитини. Соціальна зрілість пов'язується ними з потребою дитини в спілкуванні з дітьми, зі здатністю підкорятися інтересам і прийнятим умовностям дитячих груп, а також зі здатністю взяти на себе соціальну роль школяра в суспільній ситуації шкільного навчання.

Велика кількість досліджень, присвячених готовності дитини до школи, проводиться в США. Так, по зауваженню Д. Еванс, майже всі дослідники, що займаються навчанням і вихованням дітей дошкільного віку, прямо або побічно, вирішують цю проблему. При цьому в закордонній літературі часто