Готовність дітей до шкільного навчання

Предмет:

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

плутаються поняття «готовність» і «зрілість». На думку деяких авторів, готовність до шкільного навчання дуже часто розглядається як функція віку. Іншими словами, дитина, що досягла визначеного віку, тим самим уже вважається готовою до школи. У противагу цій думці, Д. Озубел пропонує вважати готовність до школи функцією не віку, а поведінки, тому що діти, що досягли визначеного віку, не рівні за темпами дозрівання і мають різний соціальний досвід. Ф. Ілг і Л. Еймс провели дослідження, присвячене виявленню параметрів готовності до шкільного навчання. У результаті виникла спеціальна система завдань, що дозволяла обстежувати дітей від 5 до 10 років. Автори пропонують у випадку непідготовленості дитини до школи забирати її відтіля і шляхом численних тренувань доводити до потрібного рівня готовності. Однак ця точка зору не єдина. Так, Д. Озубел пропонує у випадку непідготовленості дитини змінити програму навчання в школі і тим самим вирівнювати поступовий розвиток усіх дітей.

Багато хто з зарубіжних авторів при вивченні готовності до шкільного навчання користуються поняттям «шкільна зрілість», виходячи з концепції, відповідно до якої виникнення цієї зрілості обумовлено в основному індивідуальними особливостями процесу спонтанного дозрівання уроджених задатків дитини і скільки-небудь істотно не залежить від соціальних умов життя і виховання. Показники шкільної зрілості шестирічної дитини, що свідчать про її готовність вступити до школи, розроблені німецькими дослідниками Г. Гетцер, А. Керном, Г. Штребел та чеським науковцем Я. Йірасеком. Вони розглядають три компоненти зрілості. Перший – розумова зрілість, показниками якої є диференційоване сприймання, довільна увага, аналітичне мислення. Другим компонент – емоційна зрілість, яка виявляється в певній емоційній стійкості дитини і майже повній відсутності у неї імпульсивних реакцій. І третій – соціальна зрілість, пов'язана з потребами спілкування з іншими дітьми, здатністю підпорядковуватись інтересам і певним умовностям у дитячих групах тощо.

Натомість у вітчизняній педагогіці та психології використовуючи термін «шкільна зрілість», мають на увазі під ним загальний рівень фізичного та психічного розвитку дитини, який забезпечує сприятливі можливості для адаптації до школи та успішне засвоєння навчальної програми першого класу.

Аналізуючи зміни, які відбуваються в житті дитини, що вступила до школи, Л. Божович робить висновок, що «перехід від дошкільного дитинства до шкільного характеризується вирішальною зміною місця дитини в системі доступних їй соціальних взаємин і всього її способу життя». Отже, зі вступом до школи основні зміни відбуваються у внутрішній позиції дитини. Однак для того, щоб у дитини з'явилася внутрішня позиція школяра, необхідна наявність певного ступеня готовності до шкільного навчання. На кінець дошкільного віку, найчастіше – до 7 років, у дитини формуються якості особистості, які становлять необхідну передумову її нормального переходу до періоду шкільного дитинства. Саме рівнем сформованості цих якостей і визначається готовність до навчання у школі.

Психологічна готовність до шкільного навчання – це комплексна характеристика дитини, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя і формуванню навчальної діяльності. Ці якості певним чином групуються і розглядаються як складові, або компоненти, психологічної готовності до школи.

Загалом можна виділити такі основні компоненти, які складають психологічну готовність дітей до навчання у школі:

нова внутрішня позиція школяра, котра виявляється в прагненні до суспільно значимої та оцінюваної діяльності;
у пізнавальній сфері: знаково-символічна функція свідомості і здатність до заміщення, довільність психічних процесів, диференційоване сприймання, вміння узагальнювати, аналізувати, порівнювати, пізнавальні інтереси;
в особистісній сфері: довільність поведінки, супідрядність мотивів і вольові якості;
в сфері діяльності та спілкування: вміння приймати умовну ситуацію, вчитися у дорослого, регулювати свою діяльність.

Не менш важливим від психологічного, є й педагогічний аспект проблеми готовності дитини до навчання у школі, який полягає у визначенні змісту, педагогічних принципів та засобів формування у дітей старшого дошкільного віку основних компонентів цієї готовності. Підготовка дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі в педагогічному аспекті на сучасному етапі досліджувалась низкою вчених (Л. Артемова, Т. Бабаєва, А. Богуш, З. Борисова, Р. Буре, Т. Введенська, Е. Вільчковський, Н. Виноградова, А. Давидчук, І. Дьоміна, Р. Жуковська, Г. Лаврентьєва, З. Лебедєва, В. Логінова, В. Нечаєва, Л. Парамонова, Г. Петроченко, Є. Радіна, Т. Тарунтаєва, О. Усова, та ін.).

Педагоги одностайні у визначенні основних компонентів підготовки дітей до школи впродовж перебування дитини у дошкільному закладі. Вчені визначають такі чинники готовності дітей до школи: розумовий (З. Лебедєва, В. Логінова, Л. Парамонова, Г. Петроченко, О. Усова та ін.) ; моральний (Г. Лаврентьєва., В. Нечаєва, Л. Артемова) ; фізичний (Е. Вільчковський, Г. Петроченко та ін.) ; трудовий (З. Борисова, Р. Буре, Т. Введенська) ; естетичний (Н. Ветлугіна, Т. Козакова, Н. Сакуліна) ; поведінковий (Л. Артемова). Розглянемо кожний з означених чинників більш докладно.

Проблема фізичної підготовки дітей до школи розкривається у багатьох дослідженнях (Е. Вільчковський, Н. Денисенко, П. Лесгафт, Т. Осокіна, Г. Петроченко, Е. Степанкова, С. Тимофеєва та ін.). Найбільш важливим у фізичній підготовці дітей до школи дослідники уважають соматичне і психічне здоров'я дітей. На думку багатьох авторів (Е. Вільчковський, Т. Осокіна, С. Тимофеєва), одним з компонентів фізичної підготовки дітей до школи є