Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Тексти для навчального аудіювання з літературного читання 3 клас

Предмет: 
Педагогіка
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
22
Мова: 
Українська
Оцінка: 

швидше наш садок очистити, а то пропаде садовина.

(К. Малицька, 213 слів)
Тестові завдання
1.Якою була яблунька торік?
  • стрункою, пишною, веселою;
  • зігнутою, сумною;
  • маленькою і непомітною.
2.Що зробив метелик у густому листі яблуньки?
  • примостився спати;
  • відклав яєчка;
  • заховався від синички.
3.Скільки гнізд наплела собі гусінь?
  • одне;
  • два;
  • багато.
4.Хто ще з'їдав молоде листячко яблуньки?
  • сонечко;
  • джміль;
  • жук-довгоносик.
5.Хто з дітей помітив, що з яблунькою щось негаразд?
  • Сашко;
  • Василько;
  • Галя.
6.Що вирішили зробити діти і вчителька?
  • зрубати яблуньку;
  • очистити садок від гусені;
  • принадити у садок птахів.
Хмаринка
Жила собі хмаринка, гарненька та пустотлива. І любила вона всіх перекривляти. Летить якось по небу, а внизу на галявині біля пенька зайчисько. Вуха довгі, очі налякані, прислухається, чи не крадеться десь за кущами вовк.
- Ей! – гукає хмаринка. – Зайчисько-боягуз!
Зайчисько глянув угору, а там такий же, як і він, пухнастий заєць у небі. Тільки кумедний-кумедний, вуха довгі-предовгі, вуса в обидва боки стирчать, як у розбійника, а хвостик маленький, так і труситься.
- Чому ти мене перекривляєш? – ображається заєць.
А хмаринка сміється та далі пливе. Раптом бачить – на паркані півник.
- Ей! – гукає хмаринка. – Півнику-дурнику!
І півник угору поглянув одним оком, а там такий же, як і він, розкуйовджений півник у небі. Тільки кумедний-кумедний, з великим дзьобом, гребінець набакир, груди колесом, а шпори, як шаблі.
Чого ти мене перекривляєш? – образився півник.
Хмаринка сміється і знову далі пливе.
Іде дорогою дідусь із ціпком. Хмаринка – р-раз! – і в неї вже і вуса, і борода, і ціпок – усе, яку дідуся. Старий на небо поглянув – хмаринка ще й язика показує – дражнить.
І де не літає – все пустує. Дивися, он вона – то на будинок схожа, то на квітку, то на трамвай, а то на їжака. Кого не зустріне – кожного перекривляє. Врешті усі навіть забули, хто вона насправді, як її кличуть.
- Ти, – питають, – зайчисько-боягуз?
- Ні, я хмаринка. А їй не вірять.
Ти, – запитують знову, – півник-дурник?
- Ні, я хмаринка!
А їй знову не вірять.
- Ти, – кажуть, – дідусь із ціпком.
- Я хмаринка! Хмаринка!..
І від образи вона заплакала. А коли хмаринка плаче, іде дощик. Тепер усі побачили, що вона справді хмаринка.
Заплакала і раптом зникла, наче її й не було. Чи то вся на землю дощиком пролилася. Чи, може, до інших хмаринок полетіла розповісти, що з нею трапилося і як не слід робити.
(Ю. Рибчинський, 284 слова)
Тестові завдання
1.Що любила робити хмаринка?
  • плакати;
  • сміятися;
  • усіх перекривляти.
2.Кого хмаринка побачила на галявині?
  • їжачка;
  • зайчика;
  • лисичку.
3.Як реагували на пустощі хмаринки звірі, люди?
  • сміялися разом із нею;
  • ображалися;
  • не звертали уваги.
4.До чого довели витівки хмаринки?
  • усі хотіли наслідувати хмаринку;
  • усі забули, як її насправді кличуть;
  • усі раділи, що хмаринка вміє змінюватися.
5.Що зробила від образи хмаринка?
  • засоромилася;
  • заплакала;
  • розлютилася.
6.Що трапилося з хмаринкою?
  • вона зникла;
  • стала ще більшою;
  • перетворилася на зайчика.
За що мене лопухом прозвали
Якось мама принесла два величезні кавуни. Один вона зразу ж розрізала, а другий, що я ледве його підняв, сховала в комору.
«Як він може вирости отакий великий? – з подивом думав я. – Такого навіть Андрійко Джміль не виростить».
І тут у моїй голові, як блискавка, промайнула думка: «А що, коли прив'язати його хвостиком до якоїсь рослини в садку і сказати хлопцям, що сам виростив?»
Я взяв велетня на руки і вибіг у садок. Біля самого тину ріс зелений кущ якогось бур'яну. Листя в нього було таке велике, що під ним і мені самому можна було б від дощу заховатися...
«Оце і є те, що треба, – сказав я сам до себе, – якщо кавун великий, то й листя в нього повинно бути великим».
Я обережно поклав кавуна на землю, дістав з кишені зелену шовкову ниточку і прив'язав кавунячий хвостик до стебла так, ніби й справді він тут росте. І побіг до школи.
Біля турніка я зустрів хлопців з нашого класу. Вони обступили Андрійка, який щось їм плів про болгарський перець.
- Дрібниці все це, – перебив я Андрійка, – краще ходімо зі мною, побачите, якого я велетенського кавуна виростив.
- А ти не обманюєш? – з недовір'ям спитав Андрійко.
Кажу тобі, ходімо подивимося, – образився я.
Через якусь хвилину ми були вже в садку.
Ой, який же він великий! – скрикнула Оленка.
- І це ти сам виростив?
- Сам, звичайно.
Хлопці обступили кавун з усіх боків і сторопіло мовчали. Кавун справив на них неабияке враження.
Раптом біля нас з'явилася десятикласниця Галя.
- Подивися, якого Яшко кавуна виростив! – скрикнула Оленка. Я відчув, що серце моє ніби хтось смикає за ниточку.
- Хіба ж на лопухах
Фото Капча