Тексти для навчального аудіювання з літературного читання 3 клас

2.Про що співав хлопчик?

• про сонце, квіти, землю;
• про далекі незвідані краї;
• про непереможних лицарів.

3.Хто складав пісні для хлопчика?

• його матуся;
• його бабуся;
• він сам.

4.Що трапилося із хлопчиком?

• він захворів;
• його викрали злі вороги;
• він втратив голос.

5.Що вирішив зробити з хлопчиком злий володар?

• відпустити його;
• силою примусити співати;
• відвезти додому і, якщо він там співатиме, убити.

6.На кого перетворився хлопчик?

• на веселого цвіркуна;
• на сірого зайчика;
• на маленького горобчика.

Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько одна біля одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині – листя і фона жовтогарячих плодів.

Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий. Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став червонішим. А ялинка зовсім не змінилася. Хвоїнки зелені-зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими й лишились. Ялинка дивилась на свою подругу і милувалась нею. Яка то вона гарна стала!

Та налетів буйний осінній вітер, загойдав горобину і почав зривати з неї листя. Посипалось воно жовтим дощем додолу. А ялинка не злякалася вітру. Настовбурчила колючі голочки, поколола вітер – він і полетів геть від неї.

Не злякалися вітру і плодики-намистинки на горобині. Міцно-міцно вхопилися вони за гіллячки, щільніше притулилися одна до одної і зовсім почервоніли.

«Для кого ти приготувала ці плоди? – тихо спитала горобину ялинка.

- Вони ж у тебе зовсім несмачні. Хіба що тільки червоні».

Горобина мовчала. Що скажеш? Справді, її плоди гіркуваті і терпкі-терпкі. Ніхто не зважиться покуштувати.

Уночі лягли перші заморозки. Уранці, хоч і визирнуло сонце, проте не потеплішало. У небі захололи табунці хмар, і довкола зробилося тихо, як у вусі. У цю ранкову тишу ні ялинці, ні горобині не хотілося розмовляти. І вони стояли мовчазні й задумливі.

І раптом високо в небі хтось ніби зачепив срібну струну. За нею другу, третю... Ближче й ближче. І вже зовсім недалеко, злившись у ніжну мелодію, забриніло над горобиною і ялинкою дзвінко, прозоро. Наче війнув і злегка зашумів вітер. Кружляючи, підлітали якісь напрочуд гарні птахи. Це були омелюхи. Вони прилетіли до горобини, покинувши на зимовий час свій холодний край.

І горобина радо пригощала далеких чубатих гостей червоними, мов жар, плодами, вже не терпкими, а солодкими після перших морозів. «То ось для кого ти їх берегла», – промовила, погойдуючись, ялинка і ласкаво торкнулась зеленими гілками своєї подруги.

(Г. Демченко, 298 слів)

1.Як змінилась горобина із приходом осені?

• на ній опало листя і ягідки:
• на ній пожовкли листочки і ягідки стали червоними;
• листочки залишилися без змін, а ягідки опали.

2.Як прогнала буйний осінній вітер ялинка?

• поколола його своїми голочками;
• заступила дорогу своїм міцним гіллям;
• закидала його шишками.

3.Якими були ялинка і горобина, коли на землю лягли перші заморозки?

• мовчазними й задумливими;
• веселими та безтурботними;
• злими і непривітними.

4.Що за чудо-птахи закружляли над горобиною?

• синички;
• снігурі;
• омелюхи.

5.Чому птахи поспішали до горобини?

• щоб відпочити від довготривалого польоту;
• щоб поласувати солодкими червоними ягідками;
• щоб привітатися з горобиною.

6.Як зустріла горобина далеких чубатих гостей?

• була байдужа до зустрічі з ними;
• радо пригощала ягідками;
• розсердилася на них.

На городі між огудинням» зацвіла жовтогаряча квітка. Побачив її молодий джмелик і здивувався.

- Що з тебе виросте, з такої великої?

- Здоровенний гарбуз виросте! Ось я його покажу.

Квітка зібрала пелюстки вузликом, – і справді, на стеблі зеленіє гарбузик.

- Оце велетень? Оцей лопуцьок? Ой, розсмішила! – джмелик затрясся, загудів від сміху.

Я ще маленький... – зніяковів гарбузик. – Але я виросту.

І він почав рости. День росте, другий росте, тиждень росте... Залопотіли соняхи, затріщало огудиння, – то Михась партизанить у кукурудзі.

- О, гарбузик! Дай-но зроблю з тебе корову. Роги будуть з прутиків, хвіст із прядива...

- Не чіпай мене, Михасю, бо я ще малий! Хай-но стану завбільшки як твоя голова!

- Як моя голова? Гаразд, почекаю.

Росте гарбузик та й росте. Чималий зробився. Вітер його обвіває, сонечко зігріває.

- Це ще би дощику...

Почув дощик – закапотів, залопотів по городу. Гарбузик умився, дощівки напився і знов росте.

Після дощу прийшов на город Михасько.

- Де тут мій гарбузик? О, який! Вже й за голову більший. Зроблю-но я з тебе страховище. Виріжу рот-очі, вправлю свічку всередину і понесу, коли стемніє, на роздоріжжя. То-то всі поналякуються!

- Не зривай мене, Михасику! Почекай трохи. Я ще більшим стану, як млинові жорна.

- Що ж, будь по-твоєму. Тільки гляди, не обдури.

Вже й соняхи поперецвітали, а гарбуз знай росте. Зробився великий, як млинові жорна! Аж у землю вгруз.

- Це ще би сонця... – каже.

Визирнуло сонечко, скісним променем вересневим пригріло гарбузові боки. Вони й пожовтіли.

Прилетів джмелик. Сів на гарбуз й питає:

- Де тут той лопуцьок, що вирости нахвалявся?

- Ось де я, під тобою! – гуде гарбузище. – Тепер мене здалеку видно.

- Хіба це ти? Це ж гора! І чому ти жовтий?..

- Бо на кашу пора!

Прийшов на город Михась, тато, дід Михасевий, ще й сусіда покликали. Ледве гуртом гарбуз у двір допровадили. А що вже було з нього каші – з пшоном, з маслом, – на все село! (Зірка Мензатюк, 298 слів)

1.Хто побачив велику жовтогарячу квітку, що зацвіла на городі між огудинням?

• бджілка;
• коник-стрибунець;
• молодий джмелик.

2.Що зазеленіло на стеблі?

• маленький огірочок;
• маленький гарбузик;
• маленьке яблучко.

3.Що хотів зробити Михась із маленького гарбузика, коли побачив його на городі?

• з'їсти;
• зробити маленький м 'ячик;
• зробити з нього корову.

4.Яким став гарбузик після дощику?

• великим;
• схожий на огірок;
• ще меншим.

5.Яким став гарбуз із настанням осені?

• великим і жовтим;
• маленьким і зеленим;
• довгим і м 'яким.

6.Яку страву зварили з гарбуза?

• варення;
• кашу з пшоном та маслом;
• кисіль.