Токсикологія сполук ртуті

 

1. Значення, перелік і застосування препаратів сполук ртуті у сільськогосподарському виробництві, в різних галузях промисловості та побуті.
2. Фізичні і хімічні властивості сполук ртуті.
3. Умови, що сприяють отруєнню.
4. Шляхи надходження отрут в організм.
5. Токсикодинаміка.
6. Токсикокінетика.
7. Клінічні симптоми отруєння тварин різних видів.
8. Патолого – анатомічна картина.
9. Діагностика.
10. Лікування.
11. Профілактика отруєнь.
12. Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва.

 

 

Інтенсифікація сільського господарства сполучена з залученням в кругообігу природи великої кількості небезпечних для здоров’я людини і тварини хімічних речовин, багато з яких являються ксенобіотиками, тобто незвичайними, чужорідними для організму, раніше не зустрічалися створені хімічним шляхом. Це пестициди, стимулятори росту рослин, кормові добавки, мінеральні добрива .

Крім того природне середовище все більше і більше підлягає небезпечній дії шкідливих викидів фабрик і заводів, теплових і атомних електростанцій, двигунів внутрішнього згорання, забрудненню промисловими та побутовими стоками, які вже зараз набувають загрозливих розмірів. Широке, не рідко не правильне застосування в тваринництві вітамінних і гормональних препаратів, різних преміксів і синтетичних лікувальних засобів також являютьсянесприятливим фактором для тварин, а через них з продуктами харчування і длялюдини .

По ланцюгу “повітря – земля – рослина – тварина – людина” мігрує навколо 70 000 ксенобіотиків, гнітюче більшість яких фактично не провірені на канцерогенність, мутагенність, тератогенність, ембріотоксичність і алергогенність. Ускладнює ситуацію те, що всі небезпечні речовини дуже часто діють на організм людини і тварини в самих незвичайних сполученнях, проявляючи одночасно синергічну, потенціюючу і антагонічну дію.

Ветеринарний лікар на практиці частіше за все натикається на ситуації гострих і хронічних отруєнь тварин. Безперечно, самою надійною і ефективною мірою боротьби являється їх профілактика, проте так як вони все ще зустрічаються, необхідно операційно лікувати тварин і приймати правильне рішення по відношенню використання м’яса, молока, риби, яєць і продуктів бджільництва . В такому випадку віддії ветеринарного лікаря залежить здоров’я багатьох людей. 

В теперішній час питома вага кількості отруєнь тварин і їх масовості змістиласяв сторону отруєння пестицидами в результаті неправильного застосування і тяжкого порушення установленого часу чекання.[16]

 

 

Серед різних з'єднань ртуті найбільшу популярність одержали наступні з'єднання .

Двохлориста ртуть (Hg CI 2), або сулема. В чистому вигляді являє собою білі кристали або пор порошок з неприємним металевим смаком. При 20*С в 100 грамах води розчиняється 6,89 г. сулеми. Препарат розчиняється в спирті, ефірі і ацетоні. При додаванні до води хлориду натрію розчинність сулеми значно підвищується. Сулема добре дисоціює на іони. З білком сулема дає сполуки, що розчиняються тільки при додаванні натрію хлориду. Препарат використовується в ряді технологічних процесів. До недавнього часу широко використовується у вигляді антисептика.

Сулема відноситься до групи речовин з дуже високою токсичністю. ЛД50 для мишей при підшкірному введенні – 23 мг/кг, внутрішньовенно – 7,7 мг/кг. Разова смертельна доза для мишей – 0,81 – 0,88 мг. Сулема – сильний і швидко діючий антисептик. Натрію хлорид підвищує стійкість розчинів сулеми, знижує їх подразнюючу дію на шкіру.

Однохлориста ртуть ( каломель) – Hg2Cl2- біла кристалічна речовина, майже не розчинна у воді. Каломель погано розчинна в спирті та ефірі. Розчиняється в бензолі та в піридині. Утримуючи при високій вологості повітря та на світлі – темні її, розпадаючись на сулему і ртуть. Застосовується в техніці і в якості дезінфікуючого кишечник препарату. 

В сільському господарстві найбільшу популярність отримали органічні сполуки ртуті. Як правило, майже всі вони використовувались в якості протруйників насіння зернових і технічних культур. Однак, внаслідок дуже високої токсичності приймання їх в останні роки заборонено.

Етилмеркурхлорид ( гранозан ) – являється діючим речовиною найбільш поширеного про травника насіння гранозану.

Гранозан являє собою порошок рожевого або фіолетового кольору. Містить 2 – 2,5 % етилмеркурхлориду, тальк, мінеральне масло і фарбу. Фарба використовується для того, щоб об’єкти, обробленні гранозаном, можна було відрізнити від других аналогічних. Застосовувався гранозан для сухого протравлення насіння з середньою нормою витрат від 1 до 4 кг на одну тону насіння. Препарат володіє дуже сильними фунгіцидними і бактерицидними властивостями і вбиває майже усіх збудників, які вразили насіння. Препарат дуже стійкий, довгий час зберігається на обробленому насінні. Етилмеркурхлорид входить токож в ряд комбінованих препаратів: меркуран, меркурбензол. 2,5 % етилмеркурхлориду входить також до складу зарубіжних протравниківнасіння як – криптодин, комбісан, кемісан. 

Етилмеркурхлорид в чистому вигляді – це біла кристалічна речовина. Погано розчинна у воді ( біля 1,5 мг/л ). Добре розчинний в гарячому спирті, ацетоні і 10 % розчині натрію гідроксиду. Препарат володіє значною летючістю. При температурі 20 – 21*С в повітрі може міститись до 12 – 21 мг/м3 препарату.

Етилмеркурхлорид відноситься до групи сильнодіючих отруйних речовин. ЛД50 його для білих щурів від 30 до 50 мг/кг, білих мишей – від 26 до 30 мг/кг. ЛД50 парів гранозану для білих мишей – 5,0 мг/м3, білих щурів – 10 мг/м3. Щоденне шестигодинне вдихання парів гранозану в концентрації 0,8 мг/м3 викликало загибель мишей через 38 діб.

Кумулятивна здатність чітко виражена. Коефіцієнт комуляції 1,3 (при введенні 1/20