Токсикологія сполук ртуті

Застосовують також засоби симптоматичного лікування : кофеїн, камфору. При підвищеному слиновиділенні застосовують малі дози атропіну, кальцію хлориду. Пошкодження в ротовій порожнині лікують за допомогою зрошення її 0,1 –0,25% розчину марганцево-кислого калію. Велике значення має загальна дієта .

Для собак і котів застосовують блювотні засоби (апоморфін).

РЕЦЕПТИ для сільськогосподарських тварин при лікуванні отруєння ртуттю і її препаратами.

Коню

Rp.: Sol. Natrii thiosulfurici

5% - 200,0

D. in ampullis

S. Внутрішньовенно.

 

Собаці

Rp.:Acidi ascorbinici 0,05

 Aqua destillatae 3,0

 M. f. solutio. Sterilisetur!

D. S. Для одного внутрішньовенно введення.

 

Корові

Rp.:Sol. Kalii hypermanganici1: 1000 – 500,0

D. S. Зовнішньо. Для промивання порожнини рота.

 

Собаці

Rp.:Insulini 10,0

D. S. Підшкірно по 10-20 МО 2-3 рази на протязі доби. [7. 9.-12]]

 

 

При отруєннях ртуттю передусім застосовують спеціфічний антидот -унітіол. Можливе застосування ЕДТА, БАЛ, дикатитолу, тіосульфату натрія. Всі ці препарати зв'язують ртуть в організмі тварин та значно прискорюють її виведення. Але ці речовини є синергічними хімічними сполуками, які зумовлюють виведення з організму мікроелементів.

Щоб запобігти цьому застосовують пектинові речовини — полісахариди, які не викликають побічної дії на організм та мають виражений захисний ефект. Пектинові речовини містяться у плодах, коренеплодах, яблучному та буряковому жомі. Були проведені дослідження і розроблена технологія виробництва препарата, що виводить сполуки ртуті з організму тварин. Пектинові речовини, препарати (12,48 %) мають високий ступень етерифікації 48,86.

Препарат містить 4,29 % протеїну, 41,8 % цукру, 12,7 % клітковини, 6,61 % жиру та вітамінів (Ві - 0.13 мг/кг, В2 - 0,73 мг/кг, каротин - 0,395 мг/ІООг). Аскорбінова кислота при виготовленні препарату руйнувалася, тому було додано вітамін С до готового препарата.

Даний препарат був випробуваний на поросятах вміст ртуті в організмі, яких перевищував ГДК на 0,3-0,005 мг/кг.

Використаний препарат в дозі 0,3 мг/кг живої маси, як основна домішка до раціону ефективно виводить сполуки ртуті, сприяє нормалізаціїї обмінних процесів і дозволяє отримати високоякісну та екологічно чисту продукцію. 

Надлишок міді в раціоні понижує токсичну дію ртуті. 

Для недопущення отруєнь тварин особливу увагу приділяють правилам зберігання, транспортування і застосування ртутьорганічних препаратів в сільському господарстві. Не можна проводити протруєння насіння поблизу тваринницьких приміщень, місць зберігання кормів і джерел водопостачання. Категорично забороняється зберігати корма в приміщеннях, де знаходяться протруєне зерно, використовувати транспорт і тару, забруднені отрутохімікатами для перевезення кормів і води.

Категорично забороняється згодовувати протруєне зерно сільськогосподарським тваринам. Зерно, протруєне ртутьорганічними сполуками, не може бути знешкодженим за допомогою провітрювання, промивання або будь-яким іншими способами. Забороняється здавати протруєне зерно на різноманітні приймальні пункти, змішувати його з доброякісним зерном, а також використовувати для вирощування зеленої маси гідропонним методом. Протравлене насіння може бути використане тільки для посіву. У випадках втрати здатності сходити протруєне насіння знищують.

Ветеринарні спеціалісти зобов'язані здійснювати регулярний контроль за дотриманням правил зберігання і використання кормів. А також протруєного в господарствах зерна. При виявленні в зерні та комбікормі будь-якої кількості етелмеркурхлорида цей корм бракується і не допускається до згодовування. [4. - 10]

 

 

Категорично заборонено проводити вимушений забій тварин при підозрі на отруєння ртутьорганічними препаратами. Всі продукти тваринництва, отримані від отруєних тварин ртутними препаратами, явлють небезпеку для тварин і людини. Наявність залишку ртутьорганічних препаратів в кормах і продуктах тваринництва заборонено. Наявність неорганічної ртуті допустима в межах фонової кількості. Трупи загиблих, а також туші вимушено вбитих тварин після отруєння ртуттю заборонено відправляти на ветеринарно-санітарні заводи для переробки на м'ясокісткове борошно. 

Всі види продукції, забрудненої ртутьорганічними пестицидами або неорганічною ртуттю вище фонового рівня, підлягають знищенню. Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує допустиме вмістиме ртуті у всіх продуктах ( крім риби) – 0,05 мг\кг. Гранично допустима норма для риби – 0,5мг\кг. 

При кулінарній обробці баранини і риби ртутьвмістимі сполуки випаровуються в дуже невеликих межах (найбільше 30% від початкового рівня).[15]

 

 

Отже, в даній курсовій роботі ми розглянули питання про важливість власного діагностування отруєння ртуттю, з врахуванням спецефічних клінічних симптомів, виявлення патологоанатомічної картини яка може підтвердити встановлений діагноз, лікування, за допомогою якого можна знизити падіж тварин і тим самим знизити рівень економічних збитків господарств і країни в цілому.

Не менш важливим є попередження отруєння, тобто дотримання правил профілактики отруєнь ртуттю і її препаратами, які можуть посприяти уникненню зайвих маніпуляцій з тваринами, затрат на спецефічне лікування, заходи утилізації тощо. 

Ветеринарний лікар на практиці дуже часто стикається з випадками гострих і хронічних отруєнь тварин. Безумовно, самою надійною і ефективною мірою боротьби являється їх профілактика, але так як вони зустрічаються необхідно оперативно лікувати тварин і приймати правельне рішення по відношенню до використання м’яса, молока, риби, яєць і продуктів бджільництва. В даному випадку від дії ветеринарного лікаря залежить здоров’я багатьох людей.

 

 

1. Вильнер А. М. Кормовые отравления. – Ленинград : Колос, 1974.
2. Буцик В. Негативна дія свинцю і ртуті на репродуктивні функції корів.//Тваринництво України. – 2003.- №8. – С.10-12
3. Димитров С., Джуров А., Антонов С. диагностика отравления животных. – М.: Колос 1986.
4. Комаров А. А., Иванова Е. В. способ микроволнового разложения проб для определения ртути в кормах.//Ветеринария.2000.-№ 2 –С. 49. 
5. Копілевич В. А., Карнаухов О.І. Загальна та неорганічна хімія. К. : Фенікс. 2003.
6. Кроль М. Ю. Влияние интоксыкации ртутью на перераспредиление меди, цинка и железа в организме животных. // Ветеринария. – 1998 . -№1. – С. 51.
7. Левченко В. І., Кодрахін І. П., Влізло В. В. Внутрішні хвороби тварин. – Біла Церква: Білоцерківський державний аграрний університет . 2001.
8. Макаревич Т. Виведення сполук ртуті з організму свиней за допомогою пектиновмістного препарату.//Ветеринарна медицина України . – 2000. - №1. – С. 36.
9. Малинин О. А., Хмельницький Г. А. Ветеринарная токсикология. – Корсунь – Шевченковський: ЧП Майдаченко. 2002.
10. Трахтенберг І. Із ртуттю не жартують // Жінка. – 2003. №11. – С. 30.
11. Хмельницький Г. А., Локтинов В. М. Ветеринарная токсикология. – М.: Агропромиздат. 1987 .
12. Хмельницький Г. О., Хоменко В. С., Канюка О. І. Ветеринарна фармакологія. – К. : Урожай. 1994.
13. Шишков В. П., Налётов Н.А. Патологическая анатомия сельськохозяйственных животных. – М.: Колос. 1980.
14. Ломака В. А., Забельський В. І., Ройтенберг М. І., Тіток В. А. Протиотрути у ветеринарній практиці. – К. : Урожай,1967 
15. Хоменко В. І., Практикум з ветеринарно–санітарної експертизи з основами технології та стандартизації продуктів тваринництва і рослинництва. – К.: Ветінформ, 1998. 
16. Терапия животных при отравлениях .Под ред. Хмельницкого Г.О. – К.: Урожай, 1990.