Токсикологія сполук ртуті

Пари ртуті легко поглинаються будівельними матеріалами ( бетон, штукатурка, дерево). Адсорбована ртуть володіє здатністю знову виділяться ( відбувається явище дисорбції й знову забруднюється повітря промислового об’єкта. У ряді випадків, у штукатурці промислових об'єктів пов'язаних з технологічними процесами в які використалася ртуть, знаходили до 0,03 ртуті. Значна кількість ртуті виявляли також у тканині одягу робітників, що працюють із ртутними препаратами. Особливо багато ртуті збирають тканини пофарбовані в чорний і синій колір. Отруєння людей можливі при зберіганні й сушінні спецодягу, а також при її пранні.

Ртуть попадає в організм тварин і людей через дихальні шляхи у вигляді парів і пилу, а також через шлунково - кишковий тракт із кормом й їжею. Може ртуть проникати в організм і через не ушкоджену шкіру. 

Джерелом отруєння людей і тварин дуже часто є протравлене зерно. Так, наприклад, в 1971 році в Іраку зареєстровано отруєння ртуттю 6350 чоловік ( 459 зі смертельним результатом) у результаті вживання хліба,спеченого із протравленого зерна. В 1972 році в одному з радгоспів Вологодської області зареєстроване отруєння 4000 тварин у результаті згодовування зерна, що зберігалося на складі, де протравлювали пшеницю, призначену для посіву. Перші ознаки отруєння з'явилися у свиней через 35 діб, після включення в раціон такого зерна. У печінці й нирках тварин, що загинули і вимушено забитих тварин було виявлено від 22 до 48 мг/кг ртуті. 

Ртуть, і її сполуки належать до групи ферментних тіолових отрут, тобто отрут, що діють на сульфгідрильні групи клітинних елементів організму. Сульфгідрильні групи володіють високою реакційною здатністю й беруть участь у різних хімічних реакціях (ацетилювання, фосфорилювання, окислювання, утворення меркаптидів, водневих зв'язків). Ртутні сполуки взаємодіють із сульфгідрильними групами клітинних білків, змінюють активність ферментних систем, порушують структуру й функцію протеїнів . У зв'язку з цим розвиваються функціональні, а потім і морфологічні зміни центральної нервової системи, периферичних нервових утворень, судинах, серці, органах кровотворення, периферичної крові, печінки, нирках. Знижується імунобіологічна реактивність організму.

 Ртутьорганічні пестициди роблять не тількибезпосередній й негативний вплив на організм. Особливу небезпеку являють собою віддалені наслідки хронічної інтоксикації (ембріонтоксичної,гонадотоксичної, мутагенної й тератогенної дії). 

В результаті викиду в море відходів, що містять ртуть, токсичні речовини постійно накопичувались в крабах і рибі. Люди споживавші ці продукти захворіли з ознаками паралічу, втратою слуху та зору. Заміщення одного атому хлору в молекулі сулеми на етильну групу надає новому сполученню ряд нових властивостей. 

Ртуть має спорідненість з білками. При її взаємодії з білком утворюється альбумінат ртуті .Ртутні препарати, особливо сулема всмоктується через слизові оболонки, із пошкодженої поверхні, шлунково-кишкового тракту, і в незначній кількості через непошкоджену шкіру. 

Ртутьорганічні сполуки є не тільки ферментними ядами, блокуючи сульфгідрильні групи, але й протоплазматичними. Вони ведуть до розвитаку тяжких дистрофічних і некробіотичних змін в печінці, нирках, селезінці, серці, головному і спинному мозку. 

Хронічна інтоксикація органічними сполуками ртуті викликає зменшення кількості еритроцитів крові, розпад лімфоїдних клітин в селезінці й лімфотичних вузлах.[8. –11]

 

 

Металічна ртуть, попадаючи в травний канал, слабко всмоктується і незначною мірою накопичується в органах і тканинах. При цьому симптоми інтоксикації, як правило, відсутні.

Елементарна ртуть, потрапивши в шлунок, взаємодіє з хлоридом натрію, в результаті чого утворюється хлоралальбумінат, які відносно швидко всмоктуються і проникають в кров. Атоми ртуті адсорбуються білковою молекулою крові, розміщуючись на її поверхні. При окремих умовах цей зв’язок порушується і атоми ртуті проникають в різні клітини, де і проявляється їх токсична дія. Ртутьорганічні сполуки легше проникають в тканини, в тому випадку і через гемалоенцефалічний бар’єр, затримуючись в організмі на більш довгий час і викликають ураження, впершу чергу, нервової системи.

Неоднаково розподіляється ртуть між елементами крові і плазою. Так, неорганічні сполуки ртуті знаходяться, головним чином, в плазмі крові. Метилртуть, навпаки, більше знаходиться в клітинних елементах.

 При довгому і рівномірному надходженню ртутьвмістимих сполук організм тварин може накопичуватися в різних органах і тканинах великих кількостях. В різних органах остаточна кількість ртуті розподіляється нерівномірно. Так, встановлено, що в корковій зоні нирок ртуті в 9 раз більше, чим в мозковій. В головному мозку ртуть накопичується переваєно в корі головного мозку, всередньому мозку і можечку. В печінці, легенях, різних групах, скелетних м’язів ртуть розподіляється більш або менш рівномірно.

Встановлено, що фоновий вміст ртуті у тварин збільшується з віком. Так, у ВРХ, забитого у віці 8-10 років, в тканинах знаходяться в 2-3 рази більша кількість ртуті, чим у молодих тварин. 

Між концентрацією ртуті в крові і шерсті існує окрема залежність, але проявляється вона лише в момент формування волосся. Оскільки від початку формування волосся і до появи даного сегменту над шкірою необхідний час, по цій причині і спостерігається зміщення на три тижні максимальної кількості залишків ртутьвмістимих речовин шерсті по відношенню до найбільшої концентрації