Токсикологія сполук ртуті

В печінці відмічаються дистрофічні зміни, вона звичайно анемічна, збільшується в розмірі.

В нирках також відмічається наявність дистрофічних змін різного характеру. В тяжких випадках відмічаються появи некронефрозу.

Кров темно – червоного кольору, погано звертається, майже у всіх органах зустрічаються масові крововиливи. М’язи серця в стані переродження, під ендо і епікардом багато крововиливів. Мозок і його оболонки анемічні. 

Зі сторони органів дихання можуть відмічатися явища риніту, ларингіту, набряку легень. 

У випадку хронічної інтоксикації спостерігається у тварин сильне схуднення. В шлунково-кишковому тракті спостеріігаються явища хронічного гастриту. В печінці – дистрофічні зміни, майже до цирозу.

В нирках нефроз з некротичними явищами. У окремих тварин – набряк, некроз стінок судин, інфаркти.[13]

 

 

Діагноз на отруєння ртутьорганічними препаратами встановлюється на основі даних анамнезу, клінічної картини інтоксикації, патологоанатомічного розтину і результатів хімікотоксикологічного дослідження.

На відміну від інфекційних захворювань які супроводжуються функціональними розладами зі сторони центральної нервової системи, схожої клічною картиною і патологоанатомічними ознаками, при отруєнні препаратами ртуті у тварин як правило відсутня температурна реакція.

Найважливіше значення для диференційної діагностики отруєння препаратами ртуті мають результати хімікотоксикологічного аналізу. Для визначення ртуті використовують вмістиме шлунково-кишкового тракту, печінку, нирку, кров, молоко, яйце і корми.

При оцінці результатів хімічних досліджень слід мати на увазі, що в органах здорових тварин міститься окрема “фонова” кількість ртуті.В деяких паренхіматозних органах свиней і ВРХ при згодовуванні тваринам рибопродуктів, м’ясокісткового борошна, може бути виявлено елементарна ртуть в межах від 0,05 до 0,08 мг\кг. Знайдено такої кількості ртуті в таких тканинах не дає підстав для постановки діагнозу на відправлення ртутьвмістимих препаратів. Знайдено органічні препарати ртутівмістимому шлунку або тканинах тварин дає підставу для заключення про те, що тваринам згодовували продукти забруднені цими речовинами. Діагноз на отруєння ставиться не тільки по результатам визначення ртуті в органах накопичувачах ( печінка і нирки), але із врахуванням її в наявності її в інших тканинах: в серці, селезінці, м’язах, лімфатичних вузлах, головному та спинному мозку.

В органах та тканинах свиней, що загинули від підгострого та хронічного отруєння гранозаном, всередньому, виявлялось: в печінці 38 мг\кг, в нирках –39 мг\кг, в м’язах 14 мг\кг, в головному мозку – 4 мг\кг етилмеркурхлориду і 35, 105, 14, 5 мг\кг ртуті відповідно.

У ВРХ при експерементальному отруєнні гранозаном вміст етилмеркурхлориду в тканинах складало:в нирках 28мг\кг, в печінці – 47мг\кг, в м’язах 14 мг\кг, в головному мозку 4 мг\кг, а ртуті : 26, 43, 13,і 4 мг\кг відповідно.[3]

 

 

При отруєнні ртутними препаратами, передусім, використовують спецефічний антидот – унітіол. При нейтральній реакції унітіолу у воді безкольорові, при лужній зафарбовані в рожевий колір. Препарат малотоксичний. Терапевтична доза унітіолу для сільськогосподарських тварин – 25-50мг\кг, максимально перенесена – 250 мг\кг. 

Механізм антидотної дії унітіолу заключається у хімічній взаємодії сульфгідрильних груп препарату з ртуттю і іншими тіоловими ядами. При цьому утворюються міцні, малотоксичні комплекси які легко виводяться із організму сечею. Унітіол зв’язує яд у крові сприяє виведенню його із тканини, запобігає від дії на сульфгідрильні групи білків – ферментів.

Унітіол можна застосовувати як внутрішньо так і внутрішньовенно. Для внутрішньовенного введення в стерильних умовах готують 10 % розчин унітіолу на 5% розчині глюкози. Цей розчин, у випадку необхідності, можна стерилізувати 20хвилин на кип’яченій водяній бані. Для введення внутрішньо 10% розчину унітіолу готують на нестерильному 5% розчині глюкози. 

Для введення великим тваринам звичайно рекомендують слідуючі дози унітіолу:

Лікувальні дози унітіолу для дорослих тварин на 1кг маси тіла.

 

Для лікування молодняку дози унітіолу зменшують в 2-4 рази. Через рот унітіол можна вводити у вигляді порошку. Свиням і птиці унітіол вводять підшкірно або внутрішньом’язово у вигляді 5% розчину в тих же дозах, що і внутрішньовенно . При дуже тяжких отруєннях дозу унітіолу можна збільшити в 2 рази.

При гострій формі токсикозу на протязі першої доби лікувальну дозу унітіолу вводять кожні чотири години . Внаступні дні унітіол вводять 1 раз в на добу до одужання. При хронічному отруєнні, без виражених признаків інтоксикації, унітіол вводять тваринам в частковій дозі один раз на добу на протязі 8-10 днів.

При отруєнні гранозаном унітіол ефективний тільки на початкових стадіях інтоксикації, до появи клінічних ознак отруєння. У випадку розвитку дистрофічних змін, маючих вбільшості необернений характер, тварини швидко гинуть. 

При внутрішньовенному введенні слід уникати побічної дії препарату ( тахікардія, зниження кров’яного тиску). Для цього розчин унітіолу вводять повільно. 10% розчин унітіолу не можна вводити внутрішньом’язово або підшкірно, препарат може викликати запальні процеси або абсцес. 

При відсутності унітіолу застосовують інші антидотні препарати:

БАЛ, денатуровану сіль етилендоамінтетрауксусної кислоти. 

Натрію тосульфат. Використовується внутрішньовенно у формі 5 – 30% розчину.

Гарний ефект при гострому отруєнні дає промивання шлунку. Для цього можна використовувати 0,5 % розчин