Туризм як форма соціальної активності людини: соціально-філософський аналіз

У підрозділі 1. 2 – “Методологічні засади соціально-філософського аналізу туризму” – зазначається, що соціально-філософський аналіз спрямований на відтворення в системі понять всієї сукупності притаманних туризму властивостей і зв'язків, на формування цілісної системи знань про туризм і його роль в соціокультурному відтворенні українського суспільства і формуванні світоглядних орієнтацій сучасної особистості.

З’ясування сутності туризму як соціального інституту, форми активності людини потребує визначення факторів, що впливають на виникнення цього феномену та його розвиток. Розглядаючи туризм, автор зазначає, що в сучасному плинному суспільстві він виступає важливою формою реалізації людиною свого сутнісного потенціалу і життєвих сил.

Виходячи з принципу полікаузальності, туризм як об’єктивне соціальне явище доречно розглядати у багатопараметральній, багатофакторній площині. Оскільки акцентування уваги на будь-якому одному аспекті обмежує визначення сутності туризму і схиляє до однобічності в його розумінні.

Особливого значення в даному випадку набуває потреба визначити соціокультурні чинники виникнення та розвитку туризму. Тому в подальшому аналізі туризму автор розглядає вплив на нього таких чинників як економіка, політика, релігія, менталітет, побут, географічне середовище тощо. Виключно економічний підхід до визначення туризму, що панував дотепер, не дозволяв отримати картину каузального комплексу, який покликав до життя феномен туризму. Тому, на думку автора, пропоноване дослідження туризму треба розглядати як намагання вийти за межі суто економічного детермінізму.

Вивчення туризму в даному дослідженні ґрунтується на діяльнісному підході. Тому розглядається суб'єкт, об'єкт, зміст, структура туристичної діяльності та її результат. Дається визначення сутності туризму, класифікація видів та форм туризму.

У другому розділі – “ЗРОСТАННЯ ТУРИСТСЬКОЇ АКТИВНОСТІ ОСОБИ – ЗАКОНОМІРНІСТЬ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ” – розглядається туризм в усій багатоманітності проявів, дається комплексне уявлення про світоглядні підвалини та ціннісні межі туристичної реальності та про механізми її цілісності.

В підрозділі 2. 1 – “Сутність, зміст та структура туристської діяльності” – йдеться про динаміку туристської активності людини, яка проявляється у взаємопереході між такими утворюючими туристської активності як діяльність, дії та операції. Зміст туристської активності індивіда розкривається системою, основними елементами якої є: туристська діяльність (як одна з форм перетворення відношень між потребами суб’єкта і можливостями їх задоволення) ; дії туриста (відтворення та створення нових предметів людської культури в вигляді об’єктів туризму) ; туристські операції або маршрути (використання засобів туристської матеріальної і духовної культури для задоволення потреб туристів).

Туристська активність як певний тип відношення до навколишньої дійсності на відміну від поведінки в тваринному світі визначається не біологічно заданими, а історично виробленими соціокультурними програмами. Суттєвою ознакою туристської діяльності людини є активність, спрямована на пізнання і освоєння оточуючого світу, побудову нових систем взаємовідносин. Туризм розглядається як прагнення людини до особистісного зростання і активного способу життя.

Туристські потреби людей можуть бути конкретизовані в широкому діапазоні об’єктів туризму. Предмети туристських потреб людей виробляються самим суспільством, його історією. Маючи на увазі активні “зустрічі” суб’єкта туризму з потенційним об’єктом його потреби, говорять про опредмечування потреби. Фіксація потреби на тому чи іншому об’єкті туризму може бути як джерелом росту і розвитку особистості, так і причиною хворобливих відхилень.

На думку автора, немає ніякої вродженої потреби в туризмі. Подібна потреба фіксується в індивідуальному досвіді. Однак її предмети задаються суспільним виробництвом і системою домінуючих в суспільстві цінностей.

В туристській активності індивіда має місце феномен “випробування мети дією”. Часто мету вважають попередницею туристської дії. Менш очевидна протилежна залежність. Але фактична мета дії (в тому числі і туристської) може бути поставлена лише тоді, коли людина набуває певного досвіду туристської практики. Опредмечування туристських потреб, внутрішній процес туристського цілеполагання, опосередковується “виходами” людини як туриста в плані зовнішнього функціонування і спирається на досвід реалізації туристської активності особи.

Автор розглядає потреби, інтереси та мотиви туристської активності особи. Запропонована система класифікації туристських мотивацій з точки зору їх характеру, виду діяльності, соціальних аспектів. Визначаються суб’єкт, об’єкт, мета та результат туризму. Аналізуються засоби туристської діяльності, до яких автор відносить туристичну інфраструктуру (готелі, установи громадського харчування), транспортні засоби, засоби комунікації, туристське оснащення. Досліджено туристський інструментарій, в якому виділено дві складові: саму фізичну здатність людини до пересування на далекі відстані, рухливу активність самого індивіда; та розвиток туристичної інфраструктури. Дисертант виокремлює об’єктивні умови здійснення туристської діяльності, які в свою чергу, поділяються на суб'єктні (які представлені з боку суб'єкта), і об'єктні (які оточують суб'єкта, і в яких він мешкає та виявляє свою активність). Автор розкриває технологію здійснення туристської діяльності.

Підрозділ 2. 2 – “Туристська активність як форма реалізації людиною свого потенціалу” – присвячений аналізу туризму як однієї з форм розвитку особистості. Розглядаються концепція розвитку людського потенціалу, що базується на чотирьох основних принципах, що відображають продуктивність, рівноправність, усталеність та розширення можливостей життєдіяльності особи. Зазначається, що концепція розвитку людини є альтернативною точці зору, яка зводить розвиток виключно до економічного зростання. Економічне зростання і зростання обсягу туристського споживання розглядаються