Типи темпераменту та аналітична теорія особистості К. Г. Юнга

Якщо дві або кілька фундаментальних емоцій проявляються в людини відносно стабільно й часто, то вони визначають якусь його емоційну рису. Розвиток таких емоційних рис залежить від генетичних особливостей індивіда й від особливостей його життя.

Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції і почуття – ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні – ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій є те, що вони захоплюють особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функції організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини – від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, – емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції. Встановлено, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворювань, вважає відомий фізіолог П. К. Анохін.

Емоції – це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні.

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) – переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Настрій – відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

Пристрасть – це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім'я врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.

Таким чином, емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого змісту явищ і властивостей світу, або емоцій, – необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання – вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення. У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається чуттєва сфера особистості.

 

 

Душа належить людству і епохам.

Чому ж її так раптом потрясли

Осінні яблука, що терпко пахнуть льохом,

І руки матері, що яблука внесли

(Л. Костенко)

 

Чи задумувалися ви, як ми відчуваємо і сприймаємо навколишній світ?

Тепло і холод, кольори і звуки, запахи і смаки, гладкість і шороховатість та інші якості предметів і явищ ми пізнаємо, дякуючи особливому психічному процесу, який називається відчуттям.

Відчуття – це психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей предметів та явищ об’єктивного світу і станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття. Відчуття виникають в той момент, коли подразник діє на органи чуття. Органи чуття – єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість (очі, вуха, ніс, язик, внутрішні органи, шкіра).

Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу. Це нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор. Процес зорового відчуття не лише починається в оці, а й завершується в ньому. Те саме характерне і для інших аналізаторів.

Аналізатор – це складний нервовий механізм, що здійснює тонкий аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, що виділяє окремі стимули.

Аналізатор складається з 3 частин: периферійний відділ (рецептори) органів чуття ока, вуха, носа, шкіри; аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви – це провідні шляхи, що з’єднують периферійний відділ анализатора з центральним; відділи головного мозку (підкіркові