Типи темпераменту та аналітична теорія особистості К. Г. Юнга

4. Вибірковість – найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Усім людям в певних умовах властиве неадекватне, помилкове відображення предметів, яке називається ілюзією.

Наприклад, світлі предмети здаються більшими в порівнянні з темними: сидячи в поїзді, який стоїть, дивлячись на інший поїзд поруч, який їде, людина сприймає свій поїзд, як такий, що рухається.

Ілюзії слід відрізняти від галюцинацій.

Галюцинації – це патопсихологічний симптом. Під час галюцинацій людина нічого не сприймає, це слід минулого сприяння, хворобливе уявлення, що виникає в свідомості. Людині здається, що вона бачить або чує те, чого нема, може відчувати, що хтось доторкнувся до неї (хоч нікого нема), чути запах в той час, як ніщо не пахне. При цьому, закривши очі, людина продовжує бачити, заткнувши вуха, чути. (Пригадайте “Кайдашеву сім’ю”. Старий Кайдаш бачив чортів, наказував жінці змести їх віником. Слід зважити на те, що кожна людина має свої індивідуальні особливості сприймання. Відповідно до цього людей можна поділити на такі типи:

- аналітичний – схоплюють більше деталі, ніж в цілому предмет.

- синтетичний – схоплюють предмет в цілому.

- аналітико-синтетичний – здатність сприймати як деталі, так і предмет в цілому.

Сприймання, яке носить цілеспрямований характер, називається спостереженням.

Ми вiдчуваємо тепло, чуємо звуки, вирiзняємо кольори i т. п. Окремi вiдчуття можуть поєднуватися мiж собою у взаємопов'язанi послiдовностi, що дозволяє нам сприймати окремi предмети як сукупностi певних властивостей. Цi взаємозв’язані вiдчуття iнодi називають «комплексами вiдчуттiв» (наприклад, у Берклi), а частiше «чуттєвим сприйняттям» (наприклад, у Канта).

За допомогою активностi психiчних процесiв ми здатнi вiдтворювати у своїй пам'ятi чуттєвi сприйняття у виглядi образу предмету навiть тодi, коли не взаємодiємо з даним предметом «актуально». Таку властивiсть чуттєвого сприйняття називають уявленням, за допомогою якого ми вiдтворюємо образ знайомої людини, смачної шинки, теплої кiмнати, минулих подiй та тощо.

Вiдчуття, сприйняття та уявлення складають три основнi форми чуттєвої дiяльностi, якi вважаються необхiдною умовою iснування процесу пiзнання.

Практична життєдiяльнiсть людини навчила постiйно вносити певнi «корективи» у нашi чуттєвi сприйняття та уявлення. Наприклад, коли люди стають дорослими, спостерiгаючи як предмет вiддаляється вiд них не вважають, як це робили в дитинствi, що предмет стає меншим за розмiрами. Таким чином у «нас» є здатнiсть «виправляти» чуттєвi сприйняття будуючи образи дiйсностi не як безпосереднє сприйняття та уявлення даних органiв чуття, а як їх будування, де чуттєвi сприйняття скорегованi окремим процесом – мисленням.

Загальноприйнято, що за своєю логiчною структурою мислення має три основнi форми: поняття, судження, умовивiд. Про поняття мова йде у тому випадку, коли думка поєднує у цiле множину загальних та iстотних ознак, що визначають певнi властивостi предметiв. Поняття дозволяють утримувати в думках властивостi, якi чуттєво не данi принципово. Так, ми здатнi реально рахуватися з властивiстями предметiв. Таким чином, змiстовно суб'єктивне вiдношення людини до дiйсностi складає створення такого уявлення, яке дозволяє бути iндивiду складовою частиною суспiльного життя.

 

 

Особистість є об’єктом вивчення різних наук – філософії, соціології, етики, біології, педагогіки, психології тощо. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних, культурних, наукових, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття.

Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.

Поняття особистості тісно пов’язане з поняттям людини, індивіда та індивідуальності. Поняття людини включає в себе сукупність усіх людських якостей, незалежно від того, притаманні вони чи ні даній конкретній людині. Людина – продукт та суб’єкт суспільно-історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично обумовленого та прижиттєвого сформованого.

Відомий російський психолог Б. Ананьєв писав: “Індивідом народжуються, особистістю стають, а індивідуальність відстоюють”.

Отже, індивід – це кожна людина як одинична природна істота, тобто одиничний представник роду людського, виду Homo Sapiens. Особистість має три найважливіші психологічні характеристики: стійкість, єдність та активність. Виділяють також три основні під структури особистості: можливості, властивості та направленість.

До можливостей особистості відносяться рівень розвитку її пізнавальних, емоційно-чуттєвих та вольових психічних процесів, загальні здібності, розвинена пам¢ять з усіма її культурними нашаруваннями.

До властивості особистості відносяться темпераментний характер та спеціальні здібності.

Направленість особистості виявляє мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, мотиви, відповідно до яких вона діє. Мотивами виступають природні та психодуховні потреби, а також переконання людини.

Головну роль у процесах формування та розвитку особистості відіграють виховання, навчання та освіта. Процес розвитку особистості відноситься до психологічного періоду, а цілеспрямоване формування – до педагогічного. Процес формування ставлення та розвитку особистості відбувається протягом усього життя людини у різних соціальних інститутах, де вона грає різні соціальні ролі: у сім’ї, навчальних закладах, професійних та трудових колективах, групах стимулювання тощо.

Індивідуальність – це найвужче за змістом поняття. Воно містить в собі лише ті індивідні та особистісні якості людини, таке їх поєднання, яке відрізняє дану людину від