Участь прокурора у господарському процесі

 

2.1 Особливості правового статусу прокурора у господарському процесі

2.2 Проблеми реалізації представницької функції прокурора на сучасному етапі

3.1 Вступ прокурора у господарське судочинство

3.2 Участь прокурора на стадії апеляційного оскарження

3.3 Участь прокурора у касаційному оскарженні

 

Актуальність проблеми. Вступаючи 1995р. до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, серед яких — обов'язок реформувати судову та правоохоронну систему і привести функції та повноваження органів прокуратури до стандартів держав— членів Ради Європи.

Зважаючи на необхідність виконання взятих Україною обов'язків та зобов'язань щодо реформування прокуратури, Генеральною прокуратурою України у 2006р. розроблено проекти закону "Про знесення змін до Конституції України" та нової редакції Закону "Про прокуратуру". При розробленні цих законопроектів було враховано як досвід європейських країн, так і особливості розвитку нашої країни. У зазначених документах однією із функцій прокуратури пропонується передбачити захист прав і свобод людини та громадянина, державних і суспільних інтересів, а також представництво їхніх інтересів у судах у випадках, визначених законом. Це викликало дискусії серед експертів Ради Європи, які висловили думку, що загальний захист прав людини не є сферою діяльності прокуратури.

При цьому основна компетенція прокурорів розглядається в більшості країн у межах кримінальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального переслідування є актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокурора в адміністративній, цивільній, господарської сферах не існує. Прокурори окремих держав можуть втручатися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою спроможністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Латвія, Литва, Словаччина). Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримінального судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно враховувати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.

Таким чином, хоча дотепер немає загальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту прав і свобод громадян, їх існування не заперечується, зокрема шляхом здійснення представництва в суді.

Прокурор — особливий суб'єкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 45 ЦПК, статті 2, 29 ГПК, ч. 2 ст. 60 КАС України). Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.

Участь прокурора у зазначених процесах є необхідною для захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування державного механізму в умовах властивого демократії поділу влади. Втім внаслідок недосконалості чинного процесуального законодавства існує багато проблем, пов'язаних із цим інститутом, які потребують невідкладного вирішення, оскільки від успішного виконання прокуратурою функції представництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, невід'ємним, якщо не основним, атрибутом якої є утвердження законності та верховенства права. Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного, арбітражного (господарського) процесу через участь у розгляді справ до представництва у суді інтересів громадянина або державних чи суспільних інтересів. 

Під час дослідження проблеми користувалися нормативною, навчальною та науковою літературою. При розробці проблеми були використані норми Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Законів України “Про адвокатуру”, „Про прокуратуру”. Важливими джерелами для визначення правового статусу прокурора у господарському процесі стали Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), Роз'яснення Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», Роз’яснення Господарського суду України від 22.05.2002 р. N 04-5/570 „Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам” та інші. Окремі аспекти досліджуваної нами проблеми знайшли у роботах Г.Тимченка, М.Мичко, М.Руденка, В.Румянцевої, О.Хавіної. Уцілому проблема участі у господарському судочинстві є маловивченою і потребує серйозного наукового дослідження. 

Об’єкт дослідження – правовий статус прокурора у господарському судочинстві. 

Предмет курсової роботи – особливості процесуального становища прокурора на різних стадіях господарського судочинства. 

Мета роботи – визначити специфіку правового статусу прокурора у господарському судочинстві.

Ураховуючи визначені об’єкт, предмет та мету дослідження, вважаємо за необхідне розв’язати такі завдання:

•Визначити правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді.

•Розглянути форми участі прокурора у господарському процесі.

• Охарактеризувати процесуальне становище прокурора при розгляді господарських спорів на різних стадіях господарського судочинства.

Методологічна основа дослідження —