Україна у складі Росії та Австрії. Національне відродження у ХІХ – на початку ХХ ст.

 

Занепад феодально-кріпосницьких відносин у Наддніпрянській Україні

Найголовнішою особливістю соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України першої половини XIX ст. був занепад феодально-кріпосницького ладу і розвиток капіталістичних відносин. У 1830-1840 рр. розпочався промисловий переворот, що завершився у 60 - 80-х рр. XIX століття. У 25 разів збільшились посівні площі Півдня внаслідок чорноморської колонізації.

Земля ставала об'єктом купівлі-продажу, аграрних відносин. Власниками землі стали купці, заможні міщани, багаті селяни. Фабрики з найманою працею сприяли розвитку галузей промисловості, пов'язаних із видобутком корисних копалин, переробкою сільськогосподарської сировини. На Лівобережжі зароджуються металургійні підприємства, будуються перші цукроварні. На підприємствах обробної промисловості працювали 700 тис. робітників.

Розвиток торгівлі активізував процес буржуазної модернізації. Із чотирьох тисяч діючих в імперії ярмарків половина відбувалася на українських землях. Купці збагачувались, нагромаджуючи капітал, пускали його в обіг.

Відсутність транспортних магістралей сприяла розвитку чумацького промислу. Чумаки щорічно перевозили 40 млн. пудів зерна, 8 млн. пудів солі, перевозили й продавали інші товари. Багаті чумаки ставали підприємцями.

Залишки феодально-кріпосницької системи загострювали соціальні суперечності. За неповними даними, в Україні з 1797 р. по 1825 р. відбулося понад 100 виступів кріпосних селян. Упродовж 1826-1854 рр. відбулося 354 селянських виступів. Значний селянський рух розгорнувся на Правобережжі. Зокрема, Устим Кармелюк за 22 роки (1813-1835 рр.) здійснив на Поділлі близько 1000 нападів на панські маєтки. У 1855 р. вибухнула “Київська козаччина” (рух охопив понад 400 сіл, у ньому брало участь 180 тис. чол.); у 1856 р. розпочався “похід у Таврію за волею” (понад 75 тис. чол.) та ін.

 

Буржуазні реформи у Російській імперії та їх наслідки в Україні

У 60 – 70-х роках XIX ст. царизм змушений був піти на проведення буржуазних реформ(скасування кріпосного права, самоврядування, судова, освітня, військова та ін).

Причинами прведення реформ "зверху" були:

поразка у Кримській (Східній) війні (1853 – 1856 рр.), яка показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії;

загроза селянської війни, яка могла призвести до занепаду існуючої системи.

У 1861 р. ліквідоване кріпосне право, у 1864 р. було проведено земську, судову, освітянську реформи. З 1870 р. у містах вводилось самоврядування. Проведено реформи в галузі збройних сил та ін.

Незважаючи на свою обмеженість, непослідовність та половинчатість, реформи сприяли економічному розвитку українських земель, перетворенню їх в індустріальну базу імперії. Завершення промислового перевороту у 60 – 70-х рр. ХІХ ст. вело до промислового будівництва на Півдні, до формування нових промислових регіонів: Південного та Донецько-Криворізького. На початку XX ст. Донбас давав понад 70% усього вугілля імперії.

Відбувалася концентрація виробництва та капіталу, виникають монопольні об'єднання. Посилюється суспільна та політична активність нової верстви суспільства – підприємців (буржуа), найманих робітників. Напередодні Першої світової війни українські землі давали 26% загальноімперського прибутку.

Зверніть увагу: модернізаційні процеси у Росії, що розпочалася з селянської реформи, проводилися з запізненням, залишилися обмеженими, непослідовними, незавершеними, суперечливими і не мали системного характеру.

Непослідовність і незавершеність реформ 60 – 70-х років та різниця в соціально-економічному розвитку регіонів України в складі Російської імперії сприяли переходу головного, аграрного сектора економіки, на капіталістичний лад, як пруським (уповільненим),так і американським (прискореним),шляхом розвитку, що зумовило:

- територіальну нерівномірність у розвитку економіки;

- перетворення Півдня України, (де набув поширення американський спосіб), на основну паливно-металургійну базу всієї імперії, із значним залученням іноземних інвесторів;

- швидші темпи індустріального розвитку та вищу концентрацію виробництва, зростання міст;

- формування торгово-промислової еліти: Терещенків, Бродських, Харитоненків, Яхненків, Семиренків та ін.; вільнонайманих робітників та інтелігенції.

Закладені у ті роки диспропорції в територіальному розташуванні виробничих сил, не тільки не були подолані за радянських часів, а ще більше поглибилися і перетворилися на надзвичайно складну соціально-економічну проблему національної економіки. Так само великою проблемою залишилася прив'язка економіки України до імперії через виготовлення кінцевої продукції.

Підприємства, що виробляли готову продукцію, складали лише 15%, решта ж тільки готували сировину, складові частини, вузли. Це зумовлювало її меншовартісність, залежність від центру, тобто носило колоніальний характер.

Українці залишались селянською нацією. Понад 90% етнічних українців проживали у селах. За переписом 1897 р. серед міських жителів 9 губерній українці становили лише третину – 33%. Переважну більшість міщан в українських губерніях складали іноземці: росіяни, євреї, німці, поляки та ін.

 

Столипінська аграрна реформа

Одним із наслідків реформи середини ХІХ ст. стала втрата українськими селянами понад 15% загальної площі кращої землі, що була раніше в їх користуванні та обтяження селянських дворів непомірними поборами (викупними платежами, подушним і поземельним податком тощо) і натуральними повинностями. Правда, на Правобережжі уряд, (що не безпідставно не довіряв польській шляхті) надав селянам землі на 18% більше, але за вищою ціною.

Столипінська аграрна реформа, започаткована у 1906 р. указами міністра внутрішніх справ П.Столипіна, сприяла подальшому зміцненню капіталістичних відносин. Основними напрямками реформування були визначені вихід селян із общини та переселення. Вийшовши з общини, селяни запроваджували своє господарство на окремих землях (відрубах, або хуторах) і ставали приватними землевласниками. Крім того, значна частина селян