Україна у складі Росії та Австрії. Національне відродження у ХІХ – на початку ХХ ст.

Внаслідок реформи із земельних громад вийшло 25% дворів, 50% селянських дворів перейшли у приватну власність.

На початку XX ст. українські землі давали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи. Ці землі давали Росії 80% цукру та багато іншої продукції.

Відбувався прискорений процес обезземелення та соціальної диференціації на селі. У 1914 р. уже налічувалось 2 млн. малоземельних селян, їх наділ становив 2 десятини, а 50% із них не мали ні коня, ні корови. Українське село було у постійному соціальному напруженні, піднімалось на боротьбу.

 

 

Національне відродження наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. на українських землях розпочинається доба національного відродження, що пройшла декілька етапів у своєму розвитку.

Добу національного відродження у Наддніпрянській Україні започаткували нащадки козацької старшини та пов'язані з ними представники української еліти: Василь Капніст, Іван Котляревський, Яків Маркович, Василь Полетика, Андрій Чепа та ін.

Так, В.Капніст у 1783 р. написав “Оду на рабство”, у якій засуджував запровадження кріпосницьких порядків в Україні. У 1791 р. він здійснив таємну подорож до Берліна, де намагався схилити пруський уряд до захисту українців від “московської тиранії”.

І. Котляревський вславився знаменитою “Енеїдою” (1798 р.), згодом, під час походу Наполеона у Росію, брав активну участь у відновленні козацьких полків; тоді в Україні, практично без допомоги уряду було сформовано 15 кінних полків.

Наприкінці ХVІІІ ст. у Новгороді-Сіверському виник гурток українських автономістів. Саме звідси вийшла знаменита “Історія Русів” – найвизначніша пам'ятка українського автономістського руху. Спочатку вона поширювалася у рукописних варіантах, а у 1846 р. була опублікована у Москві відомим славістом Осипом Бодянським.

Пожвавленню суспільно-політичного життя сприяло створення перших університетів. Найдавнішим на українських землях був Львівський, що започаткував свою діяльність ще у 1661 р., а у 1784 р. отримав офіційне підтвердження свого статусу від австрійського цісаря. У Наддніпрянській Україні перші університети з'явилися у Харкові (1805 р., організатор – Василь Каразин) та у Києві (1834 р., перший ректор – Михайло Максимович). Саме тут концентрувалися головні сили національного відродження та здобули наукове визнання основні його складові частини: мова, етнографія, історія.

У створенні та поширенні української літературної мови необхідно згадати творчість І. Котляревського, Т. Шевченка (у 1840 р. вийшов його знаменитий “Кобзар”), Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та ін.

У Галичині з'явилися перші граматики руської (української) мови І. Могильницького (1822 р.), Й.Лозинського (1833 р.), Й.Левицького (1834 р.) та ін. У 1830-х рр. у Львові виникла “Руська трійця” (Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич), що у 1837 р. видали альманах “Русалка Дністрова”.

Серед видань з етнографії з'явилися описи весільних обрядів Г. Калиновського, Й. Лозинського та ін. У 1819 р. граф М. Цертелєв у Петербурзі видав першу збірку українських історичних дум, а у 1827 р. М. Максимович у Москві – першу збірку українських народних пісень (доповнені перевидання у Москві та Києві у 1834 і 1849 рр.). Протягом 1833-1838 рр. І. Срезневський у Харкові видав 6 випусків збірника “Запорожская старина”.

Історичні дослідження були представлені, крім публіцистичної “Історії Русів”, такими працями, як “Записки о Малороссии” Якова Марковича (1798 р.), История Малой России” Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), “История Малороссии “ О. Мартоса, “История Малороссии” у 5 томах Миколи Марковича (1842 – 1843 рр.) та ін.

Розгорнулася велика археографічна діяльність з виявлення і опрацювання історичних документів. В археографічній комісії, що була заснована у 1843 р. при Київському університеті протягом деякого періоду працював, як художник, Т. Шевченко.

 

Декабристський рух

Криза феодальної системи господарства посилення соціального та національного гніту, вплив прогресивних ідей Західної Європи привели до появи різноманітних суспільно-політичних і громадських організацій, які шукали шляхи гармонізації суспільного життя, розв'язання назрілих соціально-економічних проблем.

У Наддніпрянщині протягом першої половини XIX ст. відбулося пожвавлення суспільно-політичних рухів і настроїв, що знайшли своє відображення у таємних спілках, організаціях та повстаннях.

На початку XIX ст. в Україні діяли таємні масонські ложі. У 1818 р. у Полтаві було засновано ложу “Любов до істини”, а в 1821 р. у Києві – “Малоросійське товариство”. Член полтавської ложі В. Лукашевич пропагував ідею відокремлення України від Росії, однак більшість членів масонської ложі не підтримала його. У 1826 р. В. Лукашевича було ув'язнено в Петропавлівський фортеці у Петербурзі, після цього він до кінця свого життя був під наглядом царської охранки.

Одним із найвідоміших став виступ декабристів у 1825 р. Причинами декабристського руху були:

- вплив прогресивних європейських ідей, народовладдя, свободи, прав людини, які поширювалися після Великої Французької революції серед інтелігенції та дворянства;

- усвідомлення значною частиною дворянського офіцерства, що побувало на Заході під час наполеонівських війн, разючого відставання Російської імперії від розвинутих європейських держав.

Центром таємної організації декабристів в Україні став Тульчин, де знаходився штаб армії. Тут у