+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Лекція
К-сть сторінок:
24
Мова:
Українська
березні 1821 р. виникло “Південне товариство”, яке нараховувалоприблизно 100 учасників. П. І. Пестель, один із керівників товариства, написав програму – “Руську правду”, яка передбачала: повалення самодержавства й встановлення республіки; скасування кріпацтва й наділення селян землею без викупу; ліквідацію станів, введення політичних свобод і рівності усіх громадян; повну свободу торгівлі. Майбутня держава мала бути унітарною (неподільною), Україна мала входити до неї, як окрема область. Отже, декабристами не передбачалось справедливого вирішення українського національного питання. Товариство свою програму збиралося здійснити шляхом військового перевороту, без участі народу.
Після виникнення у 1822 р. “Північного товариства” у Петербурзі, розпочалася спільна робота цих організацій. Також була укладена угода між “Південним товариством” і “Польським патріотичним товариством”, члени якого ставили за мету відновлення незалежності Польщі, однак на практиці вона не була реалізована.
Тісні стосунки у “Південного товариства” були також із “Товариством об'єднаних слов'ян”, яке виникло у 1823 р. у Звягелі (сучасний Новоград-Волинський) і нараховувало 60 членів на чолі з братами Борисовими.
Об'єднані слов'яни у своїй програмі ставили за мету визволити всіх слов'ян і об'єднати їх у демократичну федерацію. Це мало відбутись в результаті військового повстання за участю народних мас. Ця організація була також непослідовною у вирішенні українського національного питання: серед слов'янських народів – членів федерації – не згадуються ні білоруси, ні українці.
Після поразки повстанців 14 грудня 1825 р. у Петербурзі і 3 січня 1826 р. Чернігівського полку на Київщині, декабристський рух було придушено. П'ятьох керівників товариств, у їх числі П. Пестеля, М. Бестужева-Рюміна і С. Муравйова-Апостола (керівників “Південного товариства”) було повішено. Сотні повстанців заслано до Сибіру і на Кавказ, де тривала війна з горцями.
Причинами поразки декабристів були, насамперед, відсутність підтримки повстання з боку широких народних мас, нерішучість керівників повстання тощо.
Кирило-Мефодіївське братство
У 1846 р. у Києві виникла таємна організація української інтелігенції. Засновниками братства були історик Микола Костомаров, канцелярист Микола Гулак і студент Василь Білозерський. Братство нараховувало 12 членів, до нього входили Т. Шевченко, П. Куліш, Г. Андрузький, О. Навроцький, М. Савич та ін. Ще понад 90 осіб були близькими до товариства.
Програмні вимоги товариства були викладені у “Книзі буття українського народу” (“Закон Божий”) та у “Статуті слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія”.
Товариство засуджувало самодержавство, виступало за ліквідацію кріпосництва, рівність громадян, республіканський устрій, соборність українських земель, розвиток української мови, літератури, освіти, культури. Цікавими були вимоги створення слов'янської федерації з центром у Києві.
У 1847 р. братство було розгромлено, а його членів суворо покарано. Шевченка, зокрема, віддано у солдати на 10 років.
Братство вперше розробило широку політичну програму українського національно-визвольного руху, стало основою створення усіх наступних організацій аж до подій української революції 1917 р.
Національний рух і революційні події 1848 – 1849 рр. у західноукраїнських землях
У першій половині XIX ст. зароджується активний український рух у Галичині. Його ініціатором виступає уніатське духовенство. У 1816 р. у Перемишлі виникло “Товариство галицьких греко-католицьких священників" для поширення письма, просвіти й культури серед вірних на основі християнської релігії”, що ставило за мету поширення серед селян релігійної літератури українською мовою. Під тиском польського духовенства воно змушене було саморозпуститися. Греко-католицькі священики розгорнули друкування книжок українською мовою (граматика, катехізис та ін.) також у Закарпатті.
Важливу роль відіграв гурток “Руська трійця” (1830-1837 рр.), заснований М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем у Львові. Члени гуртка поставили собі за мету перетворення народної мови на літературну. Видавши альманах “Русалка Дністровая”, гуртківці досягли того, що західноукраїнська інтелігенція стала переорієнтовуватись на народ. Вони довели, що українська мова може бути літературною.
У 1848 – 1849 рр. у ряді європейських країн відбулися революції (так звана “весна народів”). Під впливом революції 1848 р.галицька інтелігенція для обстоювання своїх прав створила першу політичну організацію – Головну Руську Раду, яка нараховувала 30 осіб. Очолив раду єпископ Г. Яхимович.
Головним завданням Рада вважала поділ Галичини на українську й польську частини та утвердження автономного устрою. Були організовані загони української національної гвардії, активно використовувалася трибуна австрійського парламенту, де галичани здобули 39 депутатських місць. У Львівському університеті відкрито першу українську кафедру, засновано українське видавництво і друкарню, тоді ж з'явилася перша українська газета “Зоря Галицька”, скликано Собор руських вчених тощо.
Головна Руська Рада була ліквідована у 1851 р., але результати її діяльності справді були значними.
Громади у Наддніпрянській Україні у половині половині XIX ст.
У цей період з'явились нові риси, характерні для українського національно-визвольного руху у Наддніпрянщині, а саме: виникнення громадівського руху; посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітніх заходів, що набирали характеру опозиційних виступів; створення українських національних партій та ін.
Піднесенню українського руху сприяла агресивна імперська політика царизму у мовній сфері:
- 1862 р. Олександр ІІ видав “повеление” про закриття недільних шкіл;
- 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав циркуляр, яким заборонив друкування книг українською мовою;
- 1876 р. Олександр ІІ підписав Емський указ, який забороняв навіть ввіз в країну книг виданих українською мовою за кордоном. Заборонені були