Українська культура у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

 

1. Національно–культурне відродження у 1950–1960-х рр.

2. Українська культура у 1970–1980-рр. Боротьба за збереження національно-культурної ідентичності

3. Особливості і тенденції розвитку сучасної української культури

 

 

Тенденції розвитку культури у Радянській Україні повоєнного часу були спрямовані тоталітарною владою в русло комуністично–класової ідеології. В літературі оспівувався патріотизм та героїзм народу, який переміг у війні та здійснив відбудову народного господарства; у музиці звучали урочисті кантати; в архітектурі процвітав монументальний стиль класичного та необарокового ґатунку. За найменші відхилення в сторону національної проблематики влада таврувала як „буржуазних націоналістів“ О.Довженка, В.Сосюру Б.Лятошинського, М.Колесу та багато інших митців.

Однак з викриттям культу особи Сталіна і початком так званої хрущовської „відлиги“ настав період суттєвих змін. На хвилі загальної лібералізації відроджувалося національно–духовне життя України. З’явилися нові часописи „Прапор“ (1956), „Український історичний журнал“ (1957), „Всесвіт“ (1958) та ін.; у 1960 р. розпочато видання багатотомної Української радянської енциклопедії; у 1962 р. встановлено щорічну державну Шевченківську премію в галузі літератури, журналістики, мистецтва та архітектури та „Літературну газету“ перейменовано на „Літературну Україну“; згодом розпочалося видання багатотомного „Словника української мови“.

До української громадськості повернулася частина духовної спадщини „розстріляного відродження“ – твори Б.Антоненка-Давидовича, О.Влизька, О.Досвітнього, М.Драй–Хмари, В.Еллана, М.Ірчана, Г.Косинки, М.Куліша, Г.Хоткевича, В.Чумака, були реабілітовані М.Йогансен, Л.Курбас, В.Підмогильний, Є.Плужник, М.Семенко, М.Філянський та ін. Камертоном високої духовності звучали кіноповісті О.Довженка „Зачарована Десна“, „Повість полум'яних літ“, „Поема про море“. Розкриваючи гострі проблеми української культури, екології, історичної пам’яті тощо, ці твори демонстрували новий загальнолюдський вимір творчості уславленого кінорежисера.

Кінець 1950-х – 1960-ті роки – час розквіту ліричної творчості М.Рильського, М.Бажана, В.Сосюри, А.Малишка, яскравого дебюту молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Ліни Костенко, Д.Павличка, В.Симоненка та ін.

Визначними подіями суспільно–політичного і культурного життя країни стали широко відзначені ювілеї класиків української літератури: 100-річчя з дня народження І.Франка (1956), 50–річчя з дня смерті Л.Українки (1963), 100–річчя з дня народження М.Коцюбинського (1964), 150–річчя з дня народження Т.Шевченка (1964) та ін. У Москві було споруджено пам’ятник Кобзареві, у Львові – І.Франку.

В утвердженні у свідомості передової української інтелігенції ідеї пріоритетів національної культури велику роль відіграла проведена у лютому 1963 р. Київським університетом та Інститутом мовознавства АН УРСР надзвичайно представницька конференція (понад 800 учасників) з питань культури та української мови. У доповідях учасників конференції наводилися численні приклади бюрократичних обмежень у застосуванні української мови, безпідставних звинувачень у націоналізмі тих, хто намагався відстоювати розвиток української культури, в окремих виступах засуджувалася теорія двомовності нації тощо. Ставилося завдання поширити українську мову у всіх сферах державно-політичного й громадського життя, насамперед у галузях освіти та виховання. Це було актуально, бо за освітньою реформою 1958 р. батькам дозволялося вибирати мову навчання для своїх дітей, відповідно українська мова не була обов’язковою для вивчення.

Досягнення освіти та науки. Грандіозні задуми Хрущова вимагали істотних зрушень у галузі освіти, науки, фундаментальних розробок, винаходів і відкриттів. Протягом 1956–1965 рр. кількість осіб з вищою й середньою спеціальною освітою, а також учених зросли в Україні приблизно у 2,5 разів.

Українські вчені багато зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових і мирних цілях;, вони брали найактивнішу участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі (1957 р.), польоту у Космос першої у світі людини – Ю.Гагаріна (1961 р.) та ін. З 1956 р. Генеральним конструктором космічних кораблів в СРСР став виходець із Житомирщини С.П.Корольов. У 1964 р. у Харкові було споруджено найбільший у світі прискорювач електронів. В.М.Глушков став фундатором першого у Союзі Інституту кібернетики. Важливі винаходи було здійснено Інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона. У медицині вславився хірург М.Амосов. Значного розвитку набули теоретичні й практичні напрямки математичних, хіміко-біологічних, фізичних, геологічних, сільськогосподарських та інших наук.

Важливі науково-освітні й культурні центри створювалися у західних областях. Так, з 1959 р. у Рівному розпочав роботу Український інститут інженерів водного господарства (УІІВГ), тепер – Національний університет водного господарства та природокористування (НУВГП).

Однак „хрущовська відлига“ мала обмежений характер, що проявлялось, зокрема, у загальному низькому культурному рівні політичної верхівки. Досить згадати відомі зустрічі Хрущова та його оточення з художниками (1956) і поетами (1963), де звучала брутальна лайка на адресу всього незрозумілого. Хрущовська реабілітація залишила поза своїми межами десятки найяскравіших імен української культури – М.Грушевського, М.Хвильового, С.Єфремова та ін.; визначні твори поезії, літератури, мистецтва, історичної науки не тільки XX, а й попередніх століть.

Рух шістдесятників. Усвідомивши обмеженість культурної політики влади, значна частина творчої еліти, особливо старшого покоління, працювала з урахуванням не тільки зовнішнього, а й „внутрішнього цензора“. Однак, на зламі історичних епох поступово набирала сили нова плеяда митців–шістдесятників, яка, не засвоївши правил конформізму, стала формувати нові тенденції розвитку культури на шляху до незалежності.

Шістдесятниками називають плеяду молодих інтелігентів, які розпочали свій творчий шлях на межі 50–60-х років та одразу привернули до себе увагу не лише талантом, а й мужньою громадською позицією та національною гідністю. Це були люди різних професій, здебільшого творча молодь – поети, прозаїки, критики, перекладачі, художники, митці, науковці, студенти, робітники різних переконань та