Українське шкільництво і освітня політика крайової адміністрації та сейму в Галичині (1890 -1914 рр.)

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- в роботі досліджено законодавчу базу створення в Галичині крайової, окружних та місцевих шкільних рад. Досі це питання знайшло лише фрагментарне відображення в працях окремих зарубіжних істориків;

- вперше комплексно висвітлено діяльність культурно-освітніх товариств (Взаємна поміч галицьких і буковинських учителів та учительок, Учительська громада, Крайовий шкільний союз), спрямовану на створення мережі українських приватних шкільних закладів, визначено роль згаданих організацій у розвитку української освіти;

- значне місце в роботі займає висвітлення малодослідженого питання становлення та діяльності галицьких утраквістичних учительських семінарій, які відігравали важливу роль у підготовці учительських кадрів, зокрема українських;

- на основі аналізу матеріалів засідань галицького сейму з проблем середнього шкільництва, до яких мало звертались дослідники, детально простежено політику гальмування крайовою законодавчою владою розвитку українських гімназій.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота синтезує окремі аспекти з історії України, Польщі, Австрії, а також містить матеріали, що безпосередньо торкаються педагогічної науки. Результати й теоретично-наукові узагальнення, отримані в ході дослідження, можуть бути використані при читанні вузівських лекцій, проведенні семінарських занять зі студентами зазначених вище галузей знань, а також при написанні наукових праць, що сприятимуть подальшому вивченню історії українського шкільництва в Галичині.

Апробація результатів дисертації. Роботу обговорено та рекомендовано до захисту кафедрою новітньої історії України і кафедрою нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка. Крім того, основні положення дисертаційного дослідження викладені у доповідях на наукових конференціях викладачів і аспірантів історичного факультету Львівського університету в 1998-2002 рр. ; на міжнародній науковій конференції “Львів: місто – суспільство – культура”; на засіданні наукового семінару при кафедрі нової та новітньої історії обговорено доповідь дисертанта “Проблема створення українських гімназій на засіданнях галицького сейму (1890-1914) ”.

 

У вступі обгрунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, визначено мету й завдання дослідження, наукову новизну та практичне значення. Подано стан апробації основних результатів дисертації з переліком публікацій, в яких вони викладені.

Перший розділ дисертації – “Огляд історіографії та джерел”. Дослідження з проблеми українського шкільництва в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і політики щодо нього центральної та крайової влад з’явилися ще наприкінці ХІХ ст. Серед праць українських авторів особливе місце належить І. Франку . Автор ґрунтовно підійшов до розгляду питання початкової та середньої освіти. Широко використовуючи статистичні джерела, він проаналізував становище українських і польських шкіл в краї, а також порушив окремі аспекти шкільництва в державі в цілому. Історик та громадсько-політичний діяч М. Грушевський, який доклав чимало зусиль для розвитку українського середнього шкільництва, заторкував ці проблеми у ряді праць , розглядаючи їх у контексті політики влади в цілому, а також польсько-українських відносин, зокрема. Автор звернув, зокрема, увагу на політику галицького сейму, спрямовану на стримування зростання мережі українських шкіл у Галичині. Важливі аспекти розвитку української освіти висвітлені у спеціальних працях Н. Даниша і К. Лучаківського , та у загальних публікаціях з історії Галичини В. Доманицького і В. Гнатюка .

Численні праці з даної проблематики, що вийшли в період до Першої світової війни, належали польським авторам. Окремі з них були присвячені загальним проблемам розвитку освіти в краї. Як окремий об’єкт дослідження розглядалась освітня політика центральної та крайової влади. Поряд з публікаціями проурядового характеру з’являлися і різко критичні видання. До останніх належить робота, що вийшла під авторським псевдонімом Святломір , а також дослідження А. Хмєлінської . Праця Святломіра – це перше комплексне дослідження історії шкільництва Галичини з часу її входження до складу Австрії і до перших років XX ст. А. Хмєлінська розглядає історію галицької освіти кінця XIX – початку XX ст., особливо зупиняючись на аналізі типів шкіл в краї.

Поряд із загальними нарисами розвитку галицького шкільництва в зазначений період з’являються й дослідження, присвячені окремим вужчим питанням теми. Їх авторами виступають передусім особи, що працювали у шкільних владних структурах, зокрема, М. Бобжинський , який упродовж тривалого часу очолював галицьку крайову шкільну раду.

Значний матеріал для вивчення діяльності різних типів шкіл у Галичині можна почерпнути з робіт М. Барановського, Ю. Бузека та Б. Барановського . Питання політичної боротьби в краї та її вплив на розвиток шкільництва розглядав В. Фельдман . Слід зазначити, що саме в період перебування Галичини у складі Австро-Угорської монархії було написано чи не найбільшу кількість найрізноплановіших праць з проблем розвитку початкової та середньої освіти в краї.

Після Першої світової війни кількість польських досліджень з даної проблематики зменшується, натомість українські роботи набирають різнопланового характеру: від гостро критичних, полемічних за характером до науково виважених і фактологічних. Всебічно зрозуміти політичні настрої і освітню політику кінця XIX – початку XX ст. як у віденському парламенті, так і в Галичині дозволяє фундаментальна праця К. Левицького . Проблемам української початкової школи часів Австро-Угорщини присвятив свою роботу В. Калинович . Галицькі українські шкільні заклади, які з’явились наприкінці XIX – на початку XX ст. і