+3 8(066) 185-39-18
fчасі; період появи на ринку конкуруючої продукції; динаміка цін і витрат; зміна наукових кадрів; джерела фінансування.
Для наочності зміну обсягу реалізованої інноваційної продукції та вплив факторів зображено на рис. 3. 2.
Рис. 3. 1. Динаміка прогнозу обсягу реалізованої інноваційної продукції Вінницької області на 2015 -2019 рр. з врахуванням факторів, що впливають на розвиток інноваційної продукції.
Основна мета прогнозування полягає в пошуку найбільш ефективних шляхів розвитку досліджуваних об’єктів на основі ретроспективного аналізу і вивчення тенденцій їхньої зміни [4, с. 213].
Отже, прогнозування зміни обсягу реалізованої інноваційної продукції Вінницької області є необхідною умовою оптимального функціонування як окремої організації, так і видів її діяльності. Саме воно дозволяє організації не тільки побачити своє майбутнє і визначити мету, але й розробити програму дій з її досягнення.
3.2 Удосконалення нормативного регулювання інноваційної діяльності підприємств
У сучасному світі інноваційний шлях розвитку – чи не єдиний спосіб для більшості країн світу поліпшити стан своєї економіки, забезпечити посилення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та посісти поважне місце на транснаціональних ринках. Такий шлях розвитку є пріоритетним і для нашої країни, про що свідчать положення ч. 2 ст. 2 Закону України «Про інноваційну діяльність» [11] (далі – Закон ПІД), відповідно до якої одним із основних принципів державної інноваційної політики є орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України, що має бути забезпечено комплексом заходів, включно із правовим забезпеченням.
Метою схваленої на початку року Стратегії сталого розвитку «Україна -2020» є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі. В результаті забезпечення такого (сталого) розвитку держави, проведення структурних реформ та, як наслідок, підвищення стандартів життя Україна має стати державою з сильною економікою та передовими інноваціями. Однією з першочергових (передбачених зазначеною Стратегією) є програма енергонезалежності, основне завдання якої – забезпечення енергетичної безпеки та перехід до енергоефективного й енергоощадного використання і споживання енергоресурсів із впровадженням інноваційних технологій.
Правове регулювання інноваційних відносин (відносин, що складаються у процесі організації, безпосереднього здійснення та припинення інноваційної діяльності) відіграє важливу роль, встановлюючи такі правила в цій сфері, які б, з одного боку, стимулювали створення та запровадження корисних для суспільства інновацій, здійснення інноваційної діяльності. (далі – ІД) за пріоритетними напрямами, а з іншого – встановлювали бар’єри для шкідливих інновацій/технологій та інших зловживань, пов’язаних із створенням і використанням інновацій [5, с. 36].
Попри численні дослідження господарсько-правових аспектів інноваційних відносин, частина їх результатів є спірними, а значна кількість пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання – не реалізованими. Крім того, інноваційні відносини змінюються, приймаються нові акти законодавства, з’являються нові форми взаємодії учасників цих відносин, коригуються пріоритети в розвитку інноваційної сфери з урахуванням подій останнього року (зокрема, щодо виробництва продукції, що мас забезпечити обороноспроможність країни, її енергонезалежність, відновлення зруйнованих в зоні АТО об’єктів з використанням новітніх технік і технологій на більш високому технологічному рівні). Все це зумовлює необхідність подальших досліджень сучасного стану інноваційних правовідносин і виявлення проблем правового регулювання з метою напрацювання рекомендацій щодо його вдосконалення.
Можна виділити кілька ключових блоків проблем правового регулювання інноваційних відносин, що потребують вирішення. Це стосується, насамперед, множинності нормативно-правових актів, що регулюють такі відносини (далі – інноваційне законодавство), і відсутність кодифікаційного акта з питань ІД, попри наявність у Господарському кодексі (далі – ГК) України окремої глави 34 « Інноваційна діяльність» (яка регулює некомерційний вид такої діяльності, не приділяючи уваги її суб’єктам, уповноваженим органам, об'єктам ІД, у тому числі технологіям, тощо) та Закону України «Про інноваційну діяльність», присвяченого лише комерційному її виду; Такий стан речей породив ідею кодифікації в цій сфері, яка була втілена харківськими науковцями шляхом розроблення проекту Інноваційного кодексу України. Звісно, його прийняття дозволило уникнути більшості неузгодженостей і прогалин у правовому регулюванні інноваційних відносин, проте збільшило б кількість кодексів і породило проблему співвідношення. з одного боку, кодексів різних рівнів, (Господарського, Цивільного, Інноваційного), а з іншого – згаданих кодексів і спеціальних законів (про трансфер технологій, технопарки, наукові парки тощо). Тому доцільно вдосконалити наявну систему інноваційного законодавства і, насамперед, главу 34 ГК України і Закон «Про інноваційну діяльність», консолідувавши в ньому положення інших законів, що регулюють відносини в інноваційній сфері. Відповідно, відпаде потреба в низці законів (насамперед у Законі «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08. 09. 2011 р. [12], який закріплює визначення понять, пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, механізму їх реалізації та моніторингу).
Необхідність оптимізації інноваційного законодавства, що складається не лише з глави 31 ГК і низки законів, а й із значної кількості підзаконних нормативно-правових актів, – лише одна з проблем, що потребує найскорішого вирішення. Можна визначити ще кілька напрямів удосконалення інноваційного законодавства: щодо понятійного апарату, суб’єктного складу, об’єктів, засобів регулювання (державного та саморегулювання), договорів інноваційного характеру, а в цілому – інноваційних систем різних рівнів (національної, галузевих, територіальних).
Визначення суб’єктного складу інноваційних відносин – досить непроста проблема, оскільки законодавець оперує різними поняттями (інноваційна структура типу А і типу Б, інноваційне підприємство, інноваційна інфраструктура. При цьому поняття інноваційного підприємства в Законі