Управління процесом організації та функціонування спільного підприємництва в економіці України в умовах ринкових перетворень

На нашу думку, при наявності розвинутої системи нормативів і стандартів план роботи підрозділів СП може бути обмежений такими показниками: обсяг виробництва і виручка; чисельність персоналу, фонд оплати праці; витрати на виробництво, що оплачуються на рівні підрозділу (орендна плата, оплата праці, комунальних послуг), частина виручки, що перераховується СП; заявка на постачання сировини, матеріалів. Інші сторони господарської діяльності регламентуються і плануються централізовано на рівні керівництва СП (відновлення основних фондів, планування матеріально-технічного постачання, оплата сировини і матеріалів, амортизаційні відрахування, підготовка кадрів, взаємовідносини з державним і місцевими бюджетами і т. д.). 

Що ж до планування спільної підприємницької діяльності на рівні об'єднання підприємств типу виробничо-фінансових груп, то воно охоплює не всю виробничо-господарську діяльність суб'єктів, що входять до нього, а тільки ту її частину, яка є предметом кооперації. Тому план ПФГ не може виходити за межі таких напрямків діяльності: розробка і реалізація спільних проектів по технічному відновленню виробництва, освоєнню випуску нової, експортної продукції, по оволодінню вітчизняним ринком; здійснення науково-дослідних, проектних розробок. 

З переходом від адміністративно-командної системи до ринкових умов господарювання істотно трансформується механізм мотивації праці, включаючи напрямки і чинники мотивації. Значно змінюється і розширюється спектр напрямків трудової мотивації, до яких можна віднести: 

- переорієнтування з стимулювання кількісного зростання виробництва (обсяги продукції, темпи зростання) на якісні параметри господарської діяльності (ефективність виробництва, якість продукції) ; 

- висування до найважливіших таких оцінних критеріїв роботи: безумовне дотримання стандартів якості продукції, нормативів технологічного процесу, режимів і регламентів роботи; дисциплінованість, чіткість у виконанні службових обов'язків; уміння обслужити споживачів на високому рівні відповідно до принципу “клієнт завжди правий”; бажання бути корисним колегам і готовим при необхідності піти їм назустріч, допомогти, виручити; бути коректним у стосунках з колегами; 

- підвищення рівня фахових знань і навичок, майстерності, а також загальноосвітнього і культурного рівня працівників; 

- прагнення працівників до більш повної самореалізації, самоствердження; 

- виховання у працівників почуття гордості за свою фірму, визнання її інтересів близькими для себе, занепокоєння іміджем фірми. 

У процесі становлення ринкової економіки змінюється також і структура чинників мотивації праці, зокрема: 

- дедалі більшого значення в матеріальному заохоченні починає відігравати погодинна оплата праці, що доповнюється преміюванням за досягнення особливих результатів (преміювання переможців у змаганні кращих за професією і т. інш.) ; 

- усе частіше в основі перегляду встановленої зарплатні лежить переатестація кадрів, що проводиться регулярно (звичайно раз на півроку) та охоплює не тільки економічні, але й соціальні результати праці; 

- мотивація праці стає дедалі складнішою комбінацією матеріального і морального стимулювання, що включає не лише грошову оплату, але й створення поліпшених умов праці (вимоги техніки безпеки, комфортності на робочому місці та т. інш.) і умов для відпочинку; підвищення кваліфікації; просування по службі; задоволення культурно-побутових потреб працівників (оплата відпочинку, занять спортом та т. інш.) ; надання наднормативної оплачуваної відпустки і т. д. ; 

- стають звичайною практикою проведення загальних зборів колективу, вечорів відпочинку за рахунок фірми, забезпечення безкоштовною уніформою, надання часткової знижки при оплаті харчування на роботі і т. п. – усе це для згуртованості трудового колективу, налагодження в ньому сприятливого психологічного клімату. 

Зазначені вище і деякі інші елементи внутріфірмового менеджменту, що відбивають досвід кращих закордонних фірм і СП в Україні, повинні стати складовими чітко організованої, єдиної системи стимулювання праці, спрямованої як на досягнення глобальних цілей фірми, так і на задоволення різноманітних потреб працівників. 

 

 

1.Розширення масштабів прямих іноземних інвестицій, розвиток спільного підприємництва в Україні має найважливіше значення для інтеграції її економіки у світове господарство, для подолання кризи в інвестиційній і виробничо-фінансовій сферах. 

2.Вирішення цього завдання значною мірою залежить від інвестиційного клімату в країні, від організаційно-економічних умов створення СП і управління їх поточною виробничо-господарською діяльністю. 

3.Співвідношення негативних і позитивних чинників, що впливають на розвиток спільного підприємництва в нашій країні, складається далеко не на користь останніх. 

4.Формування організаційно-економічних умов для активізації залучення ПІІ та створення мережі ефективних СП в Україні повинне здійснюватись в таких напрямках: 

- розробка заходів і прийняття рішень на загальнодержавному і регіональному рівнях по подоланню негативного впливу таких чинників, як незадовільна правова база і податкова система, повільне і непослідовне здійснення ринкових перетворень, адміністративні перешкоди, відсутність належної інвестиційної інформації і т. д. ; 

- економічне обгрунтування територіального розміщення нових підприємств, що включає визначення рейтингів інвестиційної привабливості регіонів, вибір населеного пункту і місця локації інвестиційного об'єкту; 

- удосконалення практики виробничо-господарського і технічного проектування СП, звільнення його від бюрократичного “гальмування”. 

5.Підвищення дієвості господарського управління процесом функціонування СП передбачає: 

- розробку на рівні СП “дерева цілей”, що охоплюе основні аспекти його виробничо-господарської, науково-технічної і соціальної діяльності, є однією з основ його планово-аналітичної роботи; 

- обгрунтування системи принципів