Відлуння епох України червоного відтінку

Вступ

Велична наша історія, що складалася, творилася віками. Навічно закарбувались у пам’яті часу доблесні битви, завзяті повстання, героїчні подвиги синів своєї землі. З попелу давно промайнулих сторіч, покритих темною пеленою часу, знову і знову постають перед нами монументальні події сивої історичної давнини. Лунає здушений голос правди митців доби репресій, епохи “ Розстріляного відродження ”, гучним відгомоном котяться імперіями сміливі заклики повстанців, чутно пригнічений стогін кріпаків у ярмі, тихо летить над широкими степами зажурлива і виринає з-поміж ярів вже весела та іронічна козацька пісня… Розмірено шелестять золоті сторінки, ковзає несміливий погляд по дивним витіюватим літерам, і все ширше розгортається перед новим читачем неповторна книга – історія українського народу. І сьогодні ще долинає до нас відгомін сивої давнини, відбиваючись у сучасних душах криком скаліченої долі, і чогось так щемить коло серця, наче воно відчуває у тому відлунні щось до болю знайоме, не відоме нікому іншому у світі, окрім українця… Дійсно, це важко відчути людині іншої національності, адже ми, мабуть, найбільше тим і вирізняємось з-поміж інших націй, що маємо “ вічно ” боротися за свою цілковиту свободу в той час, коли інші країни вже давно крокують шляхом незалежного розвитку. Тема постійного виборювання права на самовизначення за тяжких умов відсутності власної держави червоною ниткою проходить крізь усю українську історію. За словами відомого історика Ореста Субтельного, “невдачі українців у спробах здобути самостійність складають один із основних аспектів національного досвіду ”. І сьогодні продовжується історичний процес становлення української нації, не припинилася й та багатовікова боротьба України за самобутність, адже, як стверджують відомі історики, “ історія розвивається по спіралі ”, тому події повторюються, минуле стає реальністю сьогодення. Це доводить, що лише повернувшись до джерел ми зможемо віднайти у минулому відповіді на ті питання, які турбують найбільше у сьогоденні. Не дарма ж кажуть, що між минулим та майбутнім існує тісний зв’язок. І тому наразі ми спробуємо здійснити коротку подорож сторінками величної книги-історії, провівши паралелі між основними епохами, що мали найбільший вплив на розвиток історії України, прослідкуємо прогресію національно руху проти поневолення крізь століття та намагатимемося зрозуміти причини такого відношення деяких народів до українського етносу.

Основна частина

Козаччина

І першу подорож ми здійснимо сторінками одного з найславетніших періодів та чи не найвизначнішої доби в історії України – Козацькою ерою.

Приспів нашого гімну завершується словами: “Покажем, що ми, браття, козацького роду”. Автор головної пісні держави підкреслює саме походження нашої нації, прославляючи героїчне минуле українського народу. І не дарма, адже саме з козаччини періоду раннього “ Нового часу ” розпочиналися національно – визвольний рух під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й народу України, боротьба за національне визволення, що мали форму масового соціального протесту і збройної форми громадянського протистояння. Тюркське за походженням слово «козак» вже первісно означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві. Саме козацтво в XVI-XVII ст. узяло на себе місію боротьби за релігійні, національні й державницькі ідеали України. Наслідком стали кардинальні зміни в усіх сферах і рівнях життєдіяльності суспільства.

Різке загострення соціально-економічних суперечностей України наприкінці 17 століття призвело до повстання 1648 року, яке переросло у Національно – визвольну війну проти Речі Посполитої 1648-1676 р. р. Вона стала початком руху українців. Українська національна революція XVII ст. займала важливе місце в ряді Європейських революцій XVI – XVII ст. Перебуваючи в складі Речі Посполитої, Україна не мала жодних шансів на повноцінний політичний та національно-культурний розвиток. Постанова 1638 року “ Ординації Війська Запорізького ще більше загострила відносини між Польщею та козаками. Правлячі кола Польщі не визнавали за потрібне надання українським землям хоча б часткової самостійності. Українці цілеспрямовано не допускались до участі в процесі керівництва і розпорядження власними землями, а також до занять наукою, ремеслами. Зростала експлуатація українського селянства внаслідок стрімкого поширення фільварково-панщинної системи господарства, особливо в південних та східних районах України. Особливо гостре протистояння окреслилось в релігійно-національній сфері. Політика Речі Посполитої відносно православної Церкви була вкінець несприйнятливою для етнічного населення України. Прикладались всі можливі зусилля щодо її ліквідації і впровадження уніатства. У 1648 р. Б. Хмельницький укладає договір з кримським ханом Іслам-Гіреєм. Хмельницький пішов на переговори і висунув найнеобхідніші вимоги, щоб вирішити питання без військового конфлікту: виведення польського війська з українських земель, ліквідація «управління Речі Посполитої», надання права самостійно укладати міжнародні договори. Вимоги прийняті не були і відбулась відома битва на Жовтих Водах 16 травня 1648 р. Польське військо було розбите. Поляки не очікували такого повороту обставин і тому були вражені й налякані. Грандіозні перемоги Хмельницького знітили й приголомшили поляків і, в той же час надихнули, й підняли бойовий дух українців. Козаки, міщани й селяни об’єднуються у самостворені полки, і, під проводом місцевих ватажків піднімають власні повстання, або ж пристають до гетьманських. За кілька місяців з України було зметено майже всю польську шляхту, ксьондзів, урядників. Тим часом старшина обирає на гетьманство Юрія Хмельницького. Москва, з допомогою війська, примусила гетьмана скликати козацьку раду, на якій було переглянуто статті