Відлуння епох України червоного відтінку

Переяславської угоди, що означало утвердження на Україні російської влади із більш жорсткими умовами і обмеженням суверенітету держави. При цьому лівобережні полки під командуванням Я. Сомка залишаються вірними російському цареві, виступають проти Хмельницького. Так Україна розділяється на дві частини – Правобережну й Лівобережну. Тож територіальний розкол призводить до виникнення двох гетьманств, початку довгої, спустошливої війни – періоду Руїни. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. Москва, таємно, без відома України, підписує з Польщею Андрусівський договір у 1667 року про перемир'я на 13 років, за яким сторони відверто поділили між собою українські землі (Лівобережна Україна – Росії, Правобережжя – Польщі). Так українська національна революція зазнала поразки. Активно в цей час розвивався і гайдамацький рух, спрямований проти гніту України. Але вже в 1689 році Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Коли 10 листопада 1764 року було ліквідовано Гетьманщину, а ще через рік -полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Московська влада лише чекала слушної нагоди для ліквідації козацької вольниці 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова. Так закінчилася найвизначніша доба в українській історії. Січ Запорізька залишилась в пам'яті українців на віки.

Україна під імперською владою

Наступна віртуальна подорож пройде сторінками періоду перебування України під імперською владою. Настала нова доба поневолення української нації протягом наступних майже 150 років від кінця XVIII до початку XX століття. Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша отримала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга – решту України (85% етнічних українських земель – “Малоросія”). Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. В Україні кріпацтво остаточно було юридично оформлене пунктом 8 указу Катерини ІІ від 3 (14) травня 1783. Нова система управління мала згубні наслідки й для найстаріших міст України, більшість із яких користувалися самоврядуванням згідно з давнім Магдебурзьким правом. Відстала й кріпосницька Російська імперія гальмувала розвиток України, яка стала вотчиною поміщиків, а більшість козаків зубожіли, потрапили у кріпацтво. Російський уряд став розглядати Україну як законний російський край. Катерина II казала: «Я повернула те, що було відірване». Відтак політика уряду, спрямована на прискорення «природного» процесу русифікації – перетворення «малоросів» на «справжніх росіян», проводилася аж до самого розпаду імперії. Вершиною русифікації стало видання Валуєвського циркуляру 1863 року й Емського указу 1873 року. Щодо Австрійської імперії, більшість західних українців складали селяни-кріпаки, для яких визиск був фактом щоденного життя. Щоб знайти полегшення своєму злиденному існуванню, селяни часто завертали до шинку. Тому українці занепадали не лише з матеріального, а й з духовного боку. Але попри всі труднощі вони не припиняли своєї боротьби. З кінця XVIII ст. зароджується український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість Тараса Шевченка; в Галичинівиникло в 1868 році товариство «Просвіта» як противага антиукраїнським течіям у культурному житті. 19 лютого1861 імператор Росії Олександр ІІ підписав Маніфест і серію законів про скасування кріпацтва (однак, ще довгі роки відміна кріпацтва залишалася формальною). Революція 1848 змусила австрійський уряд ліквідувати панщину та інші феодальні повинності по всій Австрії, зокрема у Галичині, на Закарпатті й Буковині. З кінця XIX століття виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Це дало новий поштовх для подальшого розвитку боротьби нашої нації за свою самостійність.

Україна у XX столітті (Новітній час)

У наступному етапі нашої подорожі ми зануримося в історію боротьби української нації за своє самовизначення вже у XX століття та осмислимо її через призму історичного досвіду. Це лихе століття стало “загубленим” майже для усього світу, і для України, як для його частинки також. За цю добу відбулися наймасштабніші військові події людства – дві світові війни. Україна брала активну участь у кожній, адже знаходилася на “перехресті” військово-стратегічних планів наймогутніших ворогуючих держав і становила для кожної свою цінність. Українці через залежність від різних країн та воювання по різні боки фронту були вимушено втягнуті у жорстоку та криваву братовбивчу війну. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті, її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, причинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування. Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної