Вплив осушувальних меліорацій на ґрунтовий покрив

Вченими розроблені загальні підходи й конкретна методика із застосуванням загальноприйнятих методів статистичного аналізу з використанням ЕОМ. За їх допомогою виконана оцінка водного режиму осушуваних земель на прикладі реальних об'єктів, по яких є результати комплексних багаторiчних досліджень умов формування водного режиму осушуваних земель за різних способів його регулювання в різні щодо зволоженості перiоди вегетації з дотриманням принципу однієї вiдмінності, формульоване завдання розв'язувалося таким шляхом: вибору сукупностi загальних показникiв для характеристики та оцінки умов формування водного режиму осушуваних земель під впливом клiматичних і мелiоративних факторів; схематизації перiодiв вегетації за розрахунковою вологозабезпеченiстю; схематизації та параметризації способів водорегулювання осушуваних земель; статистичного опрацювання значень розглянутої сукупності показників за прийнятими схемами (за вологозабезпеченiстю періодів вегетації і способами водорегулювання) та оцінки їх здатностi бути критеріями водного й загального природно-меліоративного режиму осушуваних земель.

 

 

Перебiльшення значимостi продуктивних функцій грунтів на шкоду середовищевiдтворним, нехтування закономірностями їхньої гармонізації призвело подекуди до виникнення кризових екологiчних ситуацій.

Крупномасштабнi роботи з осушення гідроморфних грунтів, що інтенсивно проводилися у 1964-1985 рр., були спрямовані передусім на збільшення виробництва валової продукції сільського господарства у гумiдних регіонах, тобто на інтенсифікацiю продуктивних функцій гiдроморфних грунтів. Реальне ослаблення, а то й небезпека повної руйнацiї 6іосферних функцій грунтів за умов осушення, у проектах меліорації майже не враховувалися.

Різке погіршення середовищевідтворних функцій перезволожених і болотних земель під впливом осушення у кінцевому підсумку нанесло вiдчутні збитки не лише сільськогосподарському виробництву, а й призвело до деградації всієї системи функціонування гідроморфних ландшафтів, погіршення екологічного стану довкілля.

Гiдроморфні грунти і грунтовий покрив виконують найрізноманiтнiшi функції у бiо- і ноосфері. Серед гiдроморфних грунтів рiзногалузевий характер використання властивий насамперед таким специфiчним об'єктам природи, як торфовi землі. Їх використовують пiд сiльськогосподарські угiддя, для видобутку торфу на добрива, для заготівлi тепличного субстрату, на паливо, для побутової, будiвельної, медичної та хiмiко-технологічної мети. Торфові землі використовуються водночас і як природоохоронні, мисливські та рекреаційні території. При цьому найповніше зберігаються екологовiдтворні функції гідроморфних грунтів.

Ослаблення окремих, дуже важливих, бiосферних функцій грунтів під впливом осушення зумовлене передусім характером трансформацiї органiчної речовини і дегуміфікацiєю грунтів.

Результати багаторічних спостережень за динамікою витрат органiчних речовин осушеного у 1964 р. низинного малозольного торфовища у заплаві р. Цир (Волинська область), як типової для зони Полісся малої річки (рис. 1), проведених інститутом грунтознавства та агрохімії УААН разом з Українською академією інженерів водного господарства, засвiдчили, що: максимальні втрати органічних речовин мають місце у першi роки їх сільськогосподарського освоєння під просапною культурою; пiд пластом багаторiчних трав з добре розвиненим травостоєм темпи спрацювання осушених торфовищ різко зменшуються; в умовах оптимального водорегулювання і високоврожайного травостою втрати органiчних речовин можна звести до мiнімуму або ж повнiстю їх припинити; під зрiдженим, низьковрожайним травостоєм посилюються процеси мінералізації органічних речовин і спрацювання осушених торфовищ; з тривалістю використання у верхніх аерованих шарах торфовища нагромаджуються гумусові сполуки з високим рівнем ароматизованості та гумусово-мiнеральні комплекси, стійкiшi до бiологічної деструкції, ерозії та мінералiзації, ніж їх цілинні аналоги.

 

Рис. 1. Параметри спрацювання осушених торфовищ (заплава р. Цир Волинської області), т/га у середньому за рік:

Ф – без внесення добрив;

- РК+Сu (щорічно).

 

Водночас із спрацюванням осушеного торфовища вiдбувається процес його осідання і зменшення потужиості органічного шару. Інтенсивність цього процесу, як і спрацювання, найвища у першi 5-7 років після осушення (рис. 2).

 

Рис. 2. Осідання торфовища у заплаві р. Цир після осушення і у процесі різних напрямів використання. Ділянки:

лучна;

лучно-польова;

просапна.

 

У пiслябудівельний період процес осідання зумовлений переважно спрацюванням гравiтацiйних вод і зменшенням величини активної шпаруватостi. У подальшому торфовище осiдає переважно за рахунок розкладу органічної речовини і вітрової ерозії за умови, коли у цей період не проводилося поглиблення дренажної мережі.

На заболочених мiнеральних грунтах (дерново-глейових, дерново-підзолисто-глейових, лучно-болотних тощо) під впливом дренажу і обробітку у першi роки їхнього використання (4-7 років) процеси дегуміфiкації відбуваються дуже інтенсивно і у середньому за рiк втрачається до 1, 5-2, 5 т/га гумусу. Залежно вiд гранулометричного складу вмiст гумусу в цих грунтах поступово стабілiзується, а процес дегуміфікації не перевищує 0, 5-0, 8 т/га. Ці втрати можна компенсувати внесенням вiдповідних норм органічних добрив та розширенням посівів багаторічних трав.

Значних збитків гумусовiй оболонцi гідроморфних грунтів можна завдати пiд час проведення культуртехнiчних робіт з розпланування поверхнi, знищення деревно-чагарникової рослинностi.

Внаслідок посилення процесів розкладу органічних речовин гідроморфних грунтів після осушення порушуються передусiм такі важливі їхні біосферні функцiї, як гідрологiчна, геохімiчна та газорегуляторна.

Загальні запаси води, що акумулюються у цiлинних болотних бiогеоценозах, істотно зменшуються. Процес нагромадження водорозчинних, забруднюючих довкілля речовин i їхне поступове самознешкодження у гiдроморфних ландшафтах змiнюються процесами їхнього транзиту через дренажну мережу і забруднення водотокiв, водойм, річок.

Газорегуляторнi функції гідроморфних грунтів, насамперед газоподiбних сполук вуглецю й азоту, залишаються недостатньо вивченими. При цьому значимість цiлинних