Вступ до спеціальності конспект лекцій для студентів 1 курсу напряму підготовки 6.050301 «Гірництво»

 

 

Питання, що розглядаються:

1.Джерела небезпек: вибухи газу і пилу, викиди вугілля і газу, пожежі, обрушення, затоплення, загазованість. 

2.Гірничорятувальна справа.  Засоби попередження аварій.

 

Правила безпеки на гірничо видобувних підприємствах регламентуються наказом МНС від19.07.2006  N 459.

(http://www.uazakon.com/document/fpart15/idx15234.htm)

Безпе́ка гірни́ча (рос. безопасность горная, англ. Safety in the mining industry; нім. Arbeitssicheheit in der Bergbauindustrie) – стан умов праці на об’єктах гірничої промисловості, що виключає вплив небезпечних і шкідливих факторів на працюючих. Робота по видобутку корисних копалин, особливо підземним способом, завжди пов’язана з небезпечними і шкідливими факторами. Агресивна запиленість, шум, вібрація, небезпечні дії робочих органів машин і транспортних засобів, застосування вибухових матеріалів і проведення вибухових робіт, а у вугільних шахтах, крім того, можливі обвали гірського масиву, вибухово-небезпечні рудниковий газ і вугільний пил, агресивна шахтна вода і волога, підвищена температура гірських порід та повітря в підземних вибоях і виробках, все це зумовлює велику ймовірність травматизму, негативний вплив на стан здоров'я і захворювання людей і потребує прийняття комплексу заходів по нейтралізації небезпечних і шкідливих факторів виробництва. В Україні безпека праці в гірничій промисловості забезпечується шляхом виконання комплексу заходів щодо запобіганню травматизму, захворювань і аварій. Метою безпеки праці в гірничій промисловості є охорона праці, збереження здоров'я, працездатності і життя працюючих. Об’єктами безпеки гірничих робіт є умови праці і засоби безпеки, а суб’єктами – персонал гірничих підприємств з підземним та відкритим способом видобутку і переробки корисних копалин: вугілля, металевих і неметалевих руд, солі, будівельних матеріалів і таке інше.

Ще у радянські часи була створена спеціальна гірничорятувальна служба, яка нині в системі Мінпаливенерго України має статус державної воєнізованої гірничорятувальної служби (ДВГРС) з широким колом обов’язків по ліквідації аварій, спасінню людей, наданню медичної допомоги постраждалим і інших. У 1968 р. створений науково-дослідний інститут гірничорятівної справи. НДІГС і нині проводить роботу по запобіганню і ліквідації пожеж в шахтах і створенню протипожежних засобів. 

Головним органом державного управління проблемами охорони і безпеки праці в Україні є Держнаглядохоронпраці України. При Мінпаливенерго і інших міністерствах створені управління охорони праці. На кожному вугільному підприємстві створюються служби охорони праці і у їх структурі діє спеціальний технологічно-наглядовий підрозділ вентиляції і техніки безпеки. Підвищені вимоги щодо гірничої безпеки і охорони праці, складний комплекс заходів і засобів безпеки, створення умов для функціонування органів управління і служб охорони праці, а також для проведення науково-дослідних робіт потребують значних коштів і підсилення підтримки всіх цих заходів з боку держави. Виходячи з того, що сучасна Україна не може розвиватись без власної гірничодобувної промисловості, а також з того, що безпека праці є одним із головних пріоритетів держави, реалізація розглянутих заходів необхідна, вона забезпечить достатній стан гірничої безпеки в Україні на рівні передових країн.

Запитання для самоперевірки:

1.Які головні джерела небезпек при веденні гірничих робіт?

2.Що таке гірнича безпека?

3.Які функції гірничорятувальної служби?

 

 

Питання, що розглядаються:

1.Енергетичний потенціал України.  Класифікація енергоносіїв-каустобіолітів за видами і їх розташування по території країни. 

2.Класифікація джерел енергії.  Альтернативні (нові) джерела енергії.

 

1.Енергетичний потенціал України складають як органічні викопні, природні ПЕР - уран та гідроенергія, так і поновлювані джерела енергії.

Усі паливні корисні копалини називаються каустобіолітами (від гр. kausto – горючий; bios – життя; litos – камінь).

Дамо оцінку запасів первинних викопних енергоносіїв нашої держави та енергетичного потенціалу поновлюваних джерел енергії.

Основний органічний енергоносій у нашій державі - вугілля, кам'яне та буре. Загальні геологічні запаси кам'яного вугілля складають 94,5%, бурого - 5,5%. За загальними оцінками у надрах України може бути зосереджено до 300 млрд.т вугілля. Якщо за даними західних експертів світових запасів нафти та газу вистачить на 80-90 років, вугілля - на 350 років, то вітчизняних запасів вугілля вистачить на 400 років. Це дає можливість розглядати сучасну вугільну енергетику як пріоритетну, а вугілля - як основний енергетичний ресурс України. Балансові, позабалансові та прогнозні ресурси вугілля в Україні складають 117,3 млрд. т, розвідані запаси за категоріями А + СГ + С2 - 52,6 млрд. т, з них коксуюче вугілля -17,7 млрд. т (31%), антрацити - 8,3 млрд. т (11,5%). 

Запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому (98% загальних запасів) та Львівсько-Волинському басейнах (2%), бурого вугілля - переважно в Дніпровському басейні.

Запаси торфу (близько 2.2 млрд. т) зосереджену переважно у Волинській, Рівненській, Київській, Львівській областях.

Прикарпатський нафтогазоносний район охоплює територію вздовж північно-східних схилів Карпат. На сьогодні у Прикарпатті експлуатуються Битківське, Бориславське, Долинське, Північне-Долинське та Ріпнянське родовища. Нафта залягає на глибині 1000-3500 м. Дніпровське-Донецький нафтогазоносний район охоплює Дніпровське-Донецьку западину, простягається на 650-700 км вузькою смугою 80-150 км на Лівобережжі України. До найважливіших родовищ цього району належать Леляківське, Прилуцьке, Качанівське, Охтирське, Радченківське, Глинсько-Розбишевське. Нафта Дніпровське-Донецького району має високу якість. Вона містить багато легких фракцій, дає високий вихід бензину, характеризується малим вмістом сірки. 

Причорноморський нафтогазоносний район