Вступ до спеціальності конспект лекцій для студентів 1 курсу напряму підготовки 6.050301 «Гірництво»

 Рис. 14.1. Діаграма ціни 1 ГДж нижчої теплоти згорання різних палив

Однак в цьому розрахунку не враховані витрати на доставку палива споживачеві.  При використанні автомобільного транспорту автомобіль певної вантажопідйомності везе однакову масу палива (приміром, вугілля чи торфобрикету), але різну кількість енергії (теплота згорання вугілля принаймні у півтора рази вища).  Через це навіть дешевші енергоносії стають «невигідними», якщо відстань доставки надто велика, адже споживач, сплативши однакову суму за транспорт, одержить меншу кількість енергії.

Так, приміром, при перевезенні вугілля і торфобрикету автомобілем з вантажопідйомністю 10 т реальна вартість одиниці енергії, що міститься в паливі,  змінюється таким чином:

 Рис. 14.2. Вартість 1 ГДж енергії, що міститься в торфовому брикеті і кам’яному вугіллі, з урахуванням витрат на транспортування (варіант розрахунку В=10 т)

Видно, що перевезення брикету на відстань понад 330-340 км недоцільно.

 

3. Вплив виду і вантажопідйомності транспортного засобу на реальну вартість палива для споживача.

Віддаль ефективних перевезень палив можна збільшити шляхом підвищення вантажопідйомності транспорту. Так при використанні автопоїздів (автомобілів з причепами) вантажопідйомністю 20 т торфобрикет зберігає конкурентоздатність (порівняно з вугіллям) і при відстані доставки 600-650 км.  Економічно ефективна поставка крупних партій брикету залізницею.

Запитання для самоперевірки:

1.Як визначити реальну вартість одиниці енергії палива?

2.Наскільки важлива конструкція топки при виборі твердого палива?

3.Як пов’язана вартість перевезення палива з вантажопідйомністю автомобіля?

 

 

Питання, що розглядаються:

1.Торф, туфи, цеоліти як субстрати.  Поглинальна здатність і власна біологічна активність цих копалин

2.Гумінові речовини.

 

1. Торф має декілька важливих властивостей, котрі зумовлюють його цінність для рільництва. Унесення торфу в ґрунт є найкращим способом поліпшення властивостей ґрунту: пористість, щільність, повітроємність, вологоємність, мікробіологічний та живильний склад.

Торф містить гумінові кислоти, котрі підштовхують ріст і розвиток рослин, та амінокислоти, потрібні на перетворення певних первнів харчування на форму, доступну рослинам.

Торф має бактерицидні й газопоглинальні властивості, що є однаково потрібними всім видам ґрунтів. Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1,5-2 рази, запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин, послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, який утворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиванню легкорозчинних добрив.

Низинні й перехідні торфи, які складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності, є родючіші, аніж горішні. Ними користуються, щоб докорінно поліпшити слабородючі ґрунти, надати зв'язності бідним на перегній пісковим ґрунтам або розпушити глинисті. В сільськогосподарському виробництві торф ділять на дві групи:

1.легкий (або світлий) — торф горішньогу шару залягання зі ступенем розкладання до 15 %. Це молодий, слаборозкладений торф з питомою вагою від 150 до 250 кг/м3, який має високу газо- та водопоглинальну здатність, але менший вміст гумінових та амінокислот через незавершений розпад;

2.важкий (або темний) — торф долішніх шарів зі ступенем розкладання понад 15 %. Це «зріліший» торф з питомою вагою від 350 кг/м³ та високим вмістом гумусу, але меншою, ніж у легкого, газо- й водопоглинністю.

Залежно від технології рільництва торф використовують:

1.чистий, щоб поліпшити побудову ґрунту, збирати та тривало втримувати вологу й утворити середовище, яке сприяє збільшенню кисневого обміну;

2.з торфу готують субстрат, тобто беручи торф за основу, його змішують з набором мікро- та макроелементів, потрібних рослинам. Таким чином отримують готовий якісний ґрунт, пристосований до первного виду рослин, кліматичних особливостей, умов дозрівання плодів, тощо;

3.як сировину для приготування органічних добрив;

4.при виготовленні торф'яних блоків, які використовуються для вирощування розсади та облаштування газонів та укріплення схилів земляни насипів, каналів та водоймищ.

Туф (від італ. tufo) - група гірських порід, об'єднаних генезисом - по відкладенню в місцях виходу на земну поверхню мінеральних джерел.

У результаті вивітрювання гірських порід води розчиняють хімічні сполуки, утворюючи розчин, з якого потім відбувається вторинне випадання опадів і утворення нових гірських порід. Якщо відкладення відбуваються в результаті неорганічних хімічних процесів, утворюються «накипу» і туфи.

У місцях виходу на земну поверхню водних джерел падає тиск і з розчину видаляється вуглекислий газ, внаслідок цього розчинені у воді з'єднання розпадаються і випадає осад у вигляді вапняних або кременистих туфів.

З туфів в печерах можуть утворюватися сталактити і сталагміти.

Вапняні кульки можуть накопичуватися і утворювати так звані горохові камені, пов'язані з оолітами.

Переваги туфів:

Довговічність. Міцність. Висока морозостійкість (50-600 циклів). Відмінна звукоізоляція і теплоізоляція. Хороша водостійкість. Невелика об’ємна вага (0,75-1,6 т/м3). Туф дуже легко обробляється. Туф чудово зберігається в різних атмосферних умовах. Туф володіє великим опором до вивітрювання, що зберігає його в хорошому стані протягом багатьох років.

Цеоліти— велика група мінералів, водні алюмосилікати кальцію і натрію, які заміщуються іноді K, Ba, Sr та ін. Під час нагрівання цеолітів вода виділяється поступово, без руйнування кристалічної решітки. Цеоліти — безбарвні або білого кольору, іноді забарвлені в жовтий, червоний колір, мають іонообмінні властивості. Штучні цеоліти—пермутити, застосовують для зм'якшення води,