Вступ до спеціальності конспект лекцій для студентів 1 курсу напряму підготовки 6.050301 «Гірництво»

 

2. Професійний рівень фахівця.  Важливість набуття навичок менеджера

Професійна компетентність сучасного спеціаліста є складним багатокомпонентним поняттям, яке характеризується з точки зору кількох наукових підходів: соціокультурного, діяльнісного, комунікативного, професійного, контекстно-інформаційного та психологічного. 

Професійність спеціаліста – умова успішної роботи зі складною технікою, технологіями, продуктивних контактів з зарубіжними партнерами.

В умовах ринкової економіки керівник виробничого підрозділу має бути менеджером, здатним вміло розподілити функції між підлеглими і контролювати роботу останніх, водночас не обмежуючи їх творчого підходу до виконання виробничих функцій.  Керівник, який бере всю роботу «на себе», не є результативним.  З іншого боку, керівник, який не бере участі у трудовому процесі через нестачу професіоналізму чи через лінь, а лише виконує функцію «наглядача», не може мати авторитету у професіоналів-підлеглих.  

 

3. Головні риси успішного фахівця-інженера, керівника, бізнесмена.

Будучи об’єктом здійснення управлінської діяльності сучасний менеджер виступає в кількох ролях:

— професіонал – фахівець, здатний професійно приймати рішення;

— управляючий — наділений владою організовувати роботу;

— лідер — здатний вести за собою колектив;

— дипломат — встановлює контакти з партнерами і владою;

— вихователь — володіє високими моральними рисами, якостями, здатний створити єдиний колектив;

— новатор — розуміє роль науки, вміє оцінити і негайно впровадити у виробництво той чи іншій винахід; 

— підприємець — вишукує можливості підвищити прибуток;

— особистість — володіє високими знаннями, здібностями та відповідним рівнем культури управління, чесний, рішучий.

Менеджера робить менеджером не влада чи ранг, а внесок в діяльність організації і відповідальність за її результати. 

Запитання для самоперевірки:

1.В яких сферах реалізується духовний розвиток особистості?

2.Якими підходами характеризується професійна компетентність сучасного спеціаліста?

3.Які головні риси успішного фахівця-інженера, керівника, бізнесмена?

 

Лекція № 19. Основи психології професійної діяльності фахівця гірництва  

 

Питання, що розглядаються:

1.Поняття про управління трудовим колективом організації.

2.Формування, розвиток трудового колективу. Управління персоналом.

 

1. Поняття про управління трудовим колективом організації

«Організація — це гурт людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети». Таке пояснення цього поняття правильне не просто для організації, а для формальної організації з її визначеною місією,цілями. Існують також неформальні організації — гурти, що виникають стихійно і керуються груповими емоціями.  Якщо організація має не одну, а кілька взаємопов’язаних цілей, її називають складною. 

Поняття «організація» походить від давньогрецького слова «органон», що означає знаряддя, або інструмент. Від нього ж пішло поняття «орган», а згодом, як похідні — « організм» і «організація». Виросла організація із людських потреб в кооперації особистих зусиль  в зв’язку з наявністю певних фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень.

Принципи ефективного управління

 Основними принципами ефективного управління є:

— підтримка у підлеглих почуття самоповаги;

— увага до проблем, а не до особистостей;

— активне використання методів підкріплення позитивних реакцій на бажанi дії (чи негативних — на небажанi);

— ставлення лише необхідних вимог, підтримка міцних зворотних зв’язків.

Спираючись на ці принципи, керівник повинен:

— отримувати від підлеглих бажані результати;

— наводити на думку тих, хто потребує лише підказки;

— давати поради тим, хто потребує, щоб його постійно наставляли, консультували, спонукали до дії;

— давати прямі накази, нагадувати про необхідність діяти некмітливим i неактивним;

— наказувати, наполегливо вимагати виконання від тих, хто нехтує порадами, вказівками, рекомендаціями;

— звільняти з посади, якщо немає іншого способу змусити людей підкорятися, i, навпаки, заохочувати за сумлінне виконання своїх вимог.

Кадрова політика підприємства повинна бути спрямована на забезпечення його високопрофесійним персоналом та створення умов для задоволення працею робітників. Вона узгоджується із стратегічними планами підприємства і охоплює всі аспекти його діяльності. До кадрового планування необхідно залучати всіх керівників підрозділів, а також враховувати пропозиції та побажання працюючих, одержані в результаті анкетування та особистого спілкування.

Кадрова політика зазвичай  включає такі блоки:

— ретельний підбір та добір персоналу;

— органiзаційну культуру і поведінку;

— довгостроковi цiлi;

—врахування знань i здiбностей при призначеннi працівників на відповідальні посади.

 

2. Формування, розвиток трудового коллективу. Управління персоналом

Функції керівника по управлінню персоналом

Культура управління персоналом передбачає:

1. Планування людських ресурсів організації, визначення потреби в кадрах, вибір джерел задоволення в них, розробку кадрової політики фірми.

2. Формування кадрового складу — відбір, добір, прийом на роботу, заміщення посад, скорочення, переміщення кадрів, звільнення з роботи, розробку вимог до найнятого працівника.

3. Організацію праці — розстановку кадрів, створення умов для продуктивної праці, організацію підвищення кваліфікації, перепідготовки, самоосвіти працюючих.

4. Розподіл функціональних обов’язків та визначення графіка роботи, правил трудового розпорядку.

5. Оцінку діяльності (атестація та переатестація) персоналу, визначення здатності працюючого досягти більшого.

6. Оплату і матеріальне стимулювання праці.

7. Охорону праці і здоров’я працюючих.

8. Формування системи комунікації в організації. Турботу про соціально-психологічний клімат, виховання, улагодження конфліктів.

9. Ведення інформаційно-аналітичної роботи по кадрах.

Культура управління — важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їхні помисли і бажання. Водночас, вона один з вирішальних факторів успіху в управлінні.

Ознаки рівня культури управління

Культура, так чи інакше, може стикатися з безкультур’ям, не приймаючи його як антипод. Щоб краще зрозуміти можливість подібного зіткнення, звернімо увагу на характеристику цих антиподів.

Основні ознаки високого рівня культури управлінців:

1. Глибина наукового розуміння суспільного життя.

2. Широта мислення. 

3. Доброзичливість, людяність і гуманне ставлення до інших.

4. Щирість і природність у поведінці, вчинках, здатність за будь-яких обставин залишатися самими собою.

5. Правдивість і щирість.

6. Толерантність, чуйність і повага до інших.

7. Скромність, розвинене почуття власної гідності.

8. Чемність, готовність відгукнутися на прохання інших.

9. Розумне і природне дотримування прийнятих у суспільстві правил поведінки, поважне ставлення до звичаїв і норм життя та діяльності інших людей і народів.

Основні ознаки безкультур’я працівника:

1. Поверховість, зазнайство, верхоглядство.

2. Грубість і жорстокість.

3. Словоблуддя і нечесність.

4. Непорядність і аморальність поведінки.

5. Брехливість, підступність.

6. Зневага, зверхнє ставлення до інших.

7. Байдужість, корисливість.

8. Формально-поверхове дотримання правил і норм організаційної поведінки.

9. Зрадливість, вандалізм.

10. Підлабузництво, заздрощі.

Справжня висока культура управління, як і культура особистості — це акме, гармонія знань і морально-естетичних якостей, які, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості, що знаходиться біля керма управління.

Запитання для самоперевірки:

1.Що таке організація?

2.В чому суть формування кадрового складу?

3.В чому суть організації праці?

4.Які ознаки рівня високого культури управління?

5.Які ознаки безкультур’я керівника?

 

Лекція № 20.  Інноваційна діяльність фахівця  

 

Питання, що розглядаються:

1.Науково-технічний прогрес в гірництві.  

2.Підготовка фахівців до інноваційної діяльності. 

 

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій:

фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

Новітні методи проектування та планування гірничого виробництва, маркшейдерського супроводу, нові машини і технології («безлюдні», геотехнології, гідромеханізація, тощо) – все це є ознаками НТР у гірництві і вимагає від теперішніх студентів глибоких знань.

Науково-технічна революція відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. 

Сучасний фахівець з інженерним дипломом має бути підготовленим до інноваційної діяльності.  

Інноваційна діяльність— вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг.

Розрізняють різні типи інноваційного процесу:

•Тип 1. «Інновація − прорив». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: генерацію кардинально нових знань (зазвичай це сфера фундаментальних досліджень); визначення можливостей трансформації одержаних фундаментальних знань в ідеї, які мають прикладний характер; визначення потреб споживачів в інновації даного типу; формування якісних та кількісних параметрів інновації; тестування інновації (тільки для товару або процесу); впровадження (виробництво); поширення інновацій у базовій сфері; поширення інновацій на суміжні галузі; оцінку ефекту й ефективності інновацій.

•Тип 2. «Інновація – удосконалення». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: вибір якостей (процесів), що потребують удосконалення на основі аудиту будь-якого об’єкта та визначення проблем, які необхідно вирішити; генерацію ідей щодо вдосконалення; вибір базової ідеї вдосконалення; формування технічного завдання з удосконалення; тестування удосконалення; коригування удосконалення; впровадження вдосконалення; комерціалізацію вдосконалення; поширення на інші об’єкти; оцінку ефективності вдосконалення.

•Тип 3. «Інновація – модифікація». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: з’ясування потреби у модифікації; вибір і конкретизацію параметру, який необхідно модифікувати; формування технічного завдання; тестування модифікації; впровадження модифікації; комерціалізацію модифікації; поширення на інші об’єкти; оцінку ефективності.

Таблиця 20.1

Глобальний інноваційний індекс

Місце 

Країна 

Загальний бал 

Інноваційні витрати 

Інноваційна ефективність 

1  Сингапур

2,452,741,92

2  Південна Корея

2,261,752,55

3  Швейцарія

2,231,512,74

4  Ісландія

2,172,142,00

5  Ірландія

1,881,591,99

6  Гонконг

1,881,611,97

7  Фінляндія

1,871,761,81

8  США

1,801,282,16

9  Японія

1,791,162,25

10  Швеція

1,641,251,88

Україна в цьому списку – 64-та, між Панамою та Єгиптом.  Тому завдання наших молодих інженерів і науковців очевидне: зробити інноваційну діяльність пріоритетною.

Запитання для самоперевірки:

1.Що таке НТП?

2.Що таке інноваційна діяльність?

3.Які типи інноваційного процесу?