Вступ України до ЄС

Поза всяким сумнівом, Україні категорично необхідна євроінтеграція, якщо вона бачить себе в майбутньому як держава нації, а не мовчазною периферією агонізуючої імперії.

З даної роботи можна дійти до переконання, що в результаті вступу до ЄС найбільше переваг Україна може отримати в політичній та економічній сферах у зв’язку із її залученням до співтовариства, яке активно та успішно акумулює досвід та зусилля своїх членів задля досягнення надійної колективної міжнародної безпеки, ефективно використовує ресурси та потенціал країн в економічній і фінансовій сферах, в ЄС створені „тепличні” умови для всебічного розвитку підприємництва, чим заохочується свобода діяльності та пошук новітніх прогресивних форм господарювання, розумними методами обмежується монополія та схвалюється конкуренція, що позитивно впливає на ріст ВВП, економічний простір Євросоюзу захищений від проникнення демпінгових товарів, що стимулює зростання експортної складової торгового обороту.

Проте, з іншої сторони, в ЄС наявні внутрішні суперечності по стратегічно важливим питанням, практично відсутня чітка єдина загально-європейська ідея та конкретно визначена концепція подальшого розвитку ЄС, що призводить до невизначеності у його подальшій долі та місця і статусу країн-членів.

У зв’язку  з ігноруванням наріжного фундаменту всієї попередньої історії розвитку Європи, відкинуті традиційні християнські норми та правила співжиття у суспільстві, морально-етичні  обмеження, які стимулюють здорове становище населення, відсутні в угоду необмеженого захисту свободи особистості, в ЄС немає нормативно-правових актів, які б захищали духовність своїх громадян, подібних до ЗУ „Про захист суспільної моралі” в країні, що з часом може призвести до конфліктних ситуацій на цьому ґрунті на зразок тих, що відбуваються зараз в Польщі, Латвії та Італії.

В ЄС задля все більшого розвитку демократії, яка, на жаль, не завжди має розумні обмеження, ігнорується демографічна складова ЄС, що призводить до зменшення працездатного населення та корінного населення європейського континенту загалом, у зв’язку з чим заохочується приплив іммігрантів, який, в свою чергу, призводить до все більшої напруженості у суспільстві та виникнення міжетнічних, міжрелігійних конфліктів, який з часом може спровокувати конфлікт цивілізацій.

Залежно від специфіки євроінтеграційного процесу та послідовності здійснення превентивних заходів Україну може очікувати один із двох варіантів:

• перетворення на державу із стабільною політичною системою, високо розвинутою ринковою економікою, соціально-спрямованими національними орієнтирами та християнськими моральними стандартами;
• перетворення на кадрового донора і сировинного придатку Євросоюзу, відстійника нелегальних іммігрантів з арабських країн, заручника політичних маніпуляцій та жертву ідеологічних експериментів ліберально-демократичного гуманізму.

На жаль, в процесі повернення української держави після здобуття незалежності до європейських цінностей відбулося непомітне розмивання чіткого уявлення про місце та роль курсу на євроінтеграцію в ході вирішення зовнішньо- та внутрішньополітичних проблем.

Насамперед, євроінтеграція повинна розглядатися як засіб досягнення мети – захисту національних інтересів України, а не як мета державного курсу, вона має бути не лише стратегічною метою зовнішньої політики, але зваженим і прорахованим способом взаємовідносин з сусідніми державами з визначеною, конкретною та послідовною позицією на міжнародній арені.

Ставлення до євроцінностей як до якогось екзистенціального Добра, до якого незрозумілим, майже містичним чином долучається країна, що вступає до організаційних структур ЄС, є помилковим і нераціональним. Таке ставлення до ЄС, на жаль, характерне для багатьох представників української еліти, для яких європейські цінності – щось на зразок Божої благодаті, до якої треба прагнути як до кінцевої мети.

Політика євроінтеграції не може бути мотивацією внутрішніх українських перетворень. Прийняття окремих європейських цінностей необхідне не для того, щоб потрапити до ЄС, а для того, щоб зробити нашу економіку більш продуктивною, технологію державного управління – більш ефективною, людську особистість – більш захищеною від різного роду загроз, а кінцевим результатом – політично, матеріально та морально забезпеченими потребами населення України.

Розширення ЄС ставить перед Україною великі завдання. Одне з них – прискорення конституційної реформи, економічних перетворень в цілому та реструктуризації виробництва зокрема, адже можливість скористатися перевагами вступу в ЄС багато в чому визначається рівнем демократизації політичної системи та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Крім того, необхідно досягати зміцнення внутрішньої конкурентоспроможності національної економіки з орієнтацією на поступове досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку та створення зони вільної торгівлі Україна – ЄС на основі асиметричного відкриття ринків на користь України.

Що стосується внутрішніх перетворень, то Україна має здійснити низку невідкладних фундаментальних системних трансформацій, в основі яких була б покладена українська національна ідея, а саме -

1) в економічній сфері:

• реалізувати стратегію випереджувального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6-7 % (в 1,5-2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), істотне подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-членами ЄС;
• опанувати інноваційну модель структурної перебудови та зростання, реалізація якої має забезпечити суттєве підвищення конкурентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;
• створити оптимальну й самодостатню з точки зору національних інтересів структури економіки України, здатної стабільно функціонувати у випадку появи регресивних явищ в розвитку ЄС;
• зберегти