Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України

Змішана виборча система – є поєднанням елементів мажоритарної та пропорційної виборчих систем, за якою одна частина депутатів парламенту чи іншого представницького органу обирається за мажоритарною виборчою системою, а друга частина – за пропорційною. Тобто при голосуванні виборець отримує два бюлетеня, за допомогою одного він голосує за окремого кандидата, а за допомогою другого – за партійний список кандидатів. Також комбінуються способи голосування і підрахунку голосів. Ця система застосовується в Австралії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Італії, Литві, Мексиці, Німеччині, Польщі, Росії, Словенії, Угорщині, Україні, Японії.

За цією системою співвідношення елементів мажоритарної чи пропорційної виборчих систем може бути різним і залежно від цього розрізняють:

а) універсальну змішану виборчу систему – це коли місця у парламенті розподіляються порівну. Наприклад, при формуванні Верховної Ради України із 450 депутатів 225 обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатних округах і 225 – за пропорційною виборчою системою із закритими списками списками;

б) пропорційно-мажоритарну виборчу систему – це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням пропорційної виборчої системи. Наприклад, в Угорщині при формуванні парламенту одна третина місць відводиться депутатам, обраним за мажоритарною виборчою системою, а дві третини – депутатам, обраним за пропорційною виборчою системою за партійними списками в межах єдиного загальнонаціонального округу;

в) мажоритарно-пропорційну виборчу систему – це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням мажоритарної виборчої системи. Наприклад, в Італії у кожній територіальній одиниці 75% місць заміщаються в одномандатних округах шляхом застосування мажоритарної системи відносної більшості, а 25% – на основі конкуренції партійних списків за пропорційною системою.

Змішана виборча система сприяє розвитку та укрупненню партій, істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності, а також дає можливість виборцю обирати не тільки кандидатів, а і політичну партію, якій він надає перевагу. [9, 594 с. ]

Яка ж з виборчих систем є кращою? Однозначної відповіді на це питання бути не може. Справа в тому, що будь-яку виборчу систему, її недоліки і переваги, можна оцінити лише у взаємодії з типом політичної системи, формою правління, характером політичної культури громадян конкретної країни, природою діючих у ній політичних партії, станом громадянського суспільства тощо. На кожному історичному етапі виборча система може або сприяти демократичному розвитку країни, або гальмувати його. Тому виборчі закони перестають відповідати своїм цілям мірою того, як розвиваються інші інститути суспільства і держави. Не випадково в умовах великих суспільних змін виборча система змінюється досить часто.

 

 

Принципи виборчого права закріплені в ст. 71 Конституції України та статтях Закону України «Про вибори народних депутатів». З них випливає, що вибори народних депутатів України є вільними і проводяться на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Ці принципи носять універсальний характер, вони відносяться до всіх видів виборів.

Принцип загального виборчого права

Загальність виборчого права – це найважливіший демократичний принцип. Він означає, що виборчі права визнаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Однак це ідеальний варіант, якого в житті практично не буває. Коло осіб, які мають виборчі права, обмежуються цензи, тобто спеціальними умовами. Цензи обов'язково повинні бути передбачені Конституцією. Першою такою умовою в Україні є громадянство. Відповідно до законодавства, що право обирати і бути обраним до України мають громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, виборчого права не мають. Крім того, в України існує обмеження пасивного виборчого права відносно громадян, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 8 закону «Про вибори»). Наступний виборчий ценз – віковий. Він означає визнання за особою виборчих прав після досягнення певного віку. В Україні активне виборче право надається особам, які досягли 18 років, а пасивне виборче право регламентується декілька жорсткіше. Так, п. 1 ст. 8 Закону «Про вибори народних депутатів України» зазначено: «Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу», а ст. 103 Конституції України встановлює тридцятип'ятирічний віковий ценз для кандидата в Президенти. Крім того, додається ценз осілості (тобто проживання в Україні певний час) для кандидата в народні депутати п'ять років, для кандидата в Президенти України – десять років.

Принцип несумісності

До пасивного виборчого права належить і таке обмеження, як несумісність. Воно полягає в тому, що народні депутати здійснюють свої повноваження виключно на постійній основі. Народний депутат України не може бути депутатом іншого представницького органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а також перебувати на державній службі. Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» статус депутата несумісний із заняттям будь-якої іншою діяльністю за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової роботи та літературної, художньої та іншої творчої діяльності у вільний від роботи