Виховна робота: методологія, організація і методика

 

 

Організація положень Конституції України чинного законодавства, Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України потребує посилення пропагандистської роботи, патріотичного виховання особового складу військ (сил), формування у нього національної свідомості й культури, гуманістичного світогляду, високих морально-бойових якостей, морально-психологічної готовності до захисту Батьківщини.

Вирішенню цих завдань значною мірою сприяє гуманітарна підготовка, яка є одним із головних предметів навчання особового складу, невід’ємною складовою інформаційно-пропагандистського забезпечення життєдіяльності підрозділів, частин (кораблів) і з’єднань.

Гуманітарна підготовка організується і проводить ьтитмСил України”.

 

Для підготовки до заняття перш за все необхідно визначити його мету: чого хоче домогтися керівник в ході заняття. Після визначення мети заняття керівнику слід підготувати конспект, в якому необхідно:

• скласти розгорнутий план заняття;
• визначити, який матеріал відібрати для розповіді-бесіди та тезисно занотувати його;
• продумати, які теоретичні поняття розкрити докладно, а які просто згадати або взагалі не торкатися;
• продумати, які залучити приклади із життя підрозділу; як їх проаналізувати;
• намітити питання для залучення слухачів до активної розмови;
• вияснити для себе, до яких висновків теоретичного і практичного характеру підвести слухачів.

Пам’ятайте! Конспект повинен бути зручним для використання в аудіторії. Для цього необхідно:

• виділити вузлові моменти висвітлення теми;
• зробити необхідні помітки на полях по застосуванню засобів наочності та технічних засобів;
• відмітити, де привести приклади, де використати картки з цитатами, цифрами;
• намітити використання прийомів активізації уваги слухачів та їх участі в бесіді;
• відмітити моменти, які можна опустити із-за браку часу (якщо прийдеться відповідати на запитання слухачів);

Після того, як тези конспекту готові, необхідно підготуватися до виступу перед аудиторією. Доцільно:

• представити і продумати хід заняття;
• уявно або уголос “пройти” по конспекту, використовуючи зроблені помітки,
• виділені місця, заготовлені картки;
• уточнити час на висвітлення кожного питання.

 

“Розповідь-бесіда” – один із основних універсальних методів проведення занять з гуманітарної підготовки, форма усного викладення навчального матеріалу, яка включає діалог між керівником групи і слухачами.

Його основна мета – в живій і привабливій формі глибоко розкрити зміст теми заняття, зв’язати її з життям і практичними завданнями, які стоять перед військовим колективом.

Основна особливість розповіді-бесіди – створення у слухачів конкретних уявлень про подію, явище, процес.

При цьому всі важливі висновки формулюються на прикладах, а теорія подається через показ і аналіз подій, фактів поведінки особистостей, конфліктних ситуацій та шляхів їх вирішення.

В ході занять керівник групи періодично звертається до слухачів із запитаннями або висловлює запитання і сам відповідає на них. Це сприяє пожвавленню викладення, кращому сприйняттю та засвоєнню матеріалу слухачами.

При проведенні заняття методом “розповіді-бесіди” доцільно притримуватися наступних рекомендацій:

У вступній частині показати значення теми, яка вивчається, для слухачів групи:

а) за допомогою посилання на історичні та державні документи;

б) через приклади, факти із життєвої ситуації, бойової та повсякденної діяльності військ, частини, підрозділу.

Вступ повинен бути не більше 4-5 хвилин. Після нього слід відразу приступити до сутності проблеми або питання, яке розглядається.

При висвітленні матеріалу в ході занять:

• якщо матеріал складний, потрібно зменшити темп виступу, робити паузи, частіше переходити до детального розбору та роз’яснення матеріалу;
• там, де можливо, застосовувати чіткий структурний розподіл розповіді (по-перше, по-друге, по-третє, по-четверте і т. д.);
• обов’язково в дохідливій формі розтлумачити складні поняття, терміни, незнайомі іноземні слова;
• для кращого засвоєння матеріалу необхідно використовувати прийом повтору, залучаючи до нього слухачів групи;
• активно використовувати історичні приклади, влучні прислів’я і приказки, образні порівняння, епітети, а також приклади із життя свого військового колективу, міста, місцевості, де дислокується частина.

Не рекомендується:

• перегружати викладення матеріалу цитатами, цифровим матеріалом, якщо той до того ж не підкріплений ілюстративно;
• захоплюватися складними, малозрозумілими для слухачів словами і термінами;
• використовувати банальні висловлювання, штампи, різноманітні діалектні, жаргонні слова та вирази;
• вживати довгі, складні по конструкції речення. Речення повинні мати не більше 12-13 слів.

Особливо ретельно слід продумувати та застосовувати приклади, які характеризують моральний облік військовослужбовця. Недостатньо назвати прізвище відмінника або порушника. Слід показати його моральні якості, конкретні заслуги або поступки.

При залученні слухачів до діалогу-бесіди слід враховувати наступні вимоги до запитань, які у певній послідовності будуть ставитися перед аудиторією:

Запитання повинно бути доступним, тобто таким, на яке слухачі можуть відповісти на основі знань, якими вони володіють.

Запитання повинні торкатися суттєвих сторін проблеми, яка розглядається. Не доцільно ставити запитання, які вимагають від слухачів однозначної відповіді або підштовхують їх на формальне завчання деталей, фактів, подій.

Запитання повинно бути простим, тобто ставити перед слухачами одне завдання. Слід уникати здвоєних запитань, які ускладнюють розуміння слухачів.

Запитання не повинні бути каверзними, провокаційними, тобто не повинні товкати слухачів на неправильне рішення.

Запитання повинні бути звернені не до пам’яті (“хто”, “коли”, “в якому році”), а до мислення слухачів (“чому”, “для чого”, “що витікає з…”, “чим ви можете пояснити…” і