Виховна робота: методологія, організація і методика

За джерелом виникнення конфлікти бувають: об'єктивні та суб'єктивні, істинні та хибні.

За формою вираження: вербальні та невербальні аспекти конфліктної взаємодії, внутрішні й зовнішні, організаційні та неорганізаційні, навмисні і спонтанні тощо.

За типом структурних взаємовідносин: конфлікти за “вертикаллю” (між начальником та підлеглим) і за “горизонталлю”, коли в конфлікт втягнені військовослужбовці на рівнозначних посадах. Небезпека горизонтальних конфліктів полягає в тому, що вони можуть перерости у вертикальні конфлікти. І це тривожний симптом.

За силою емоційного впливу на учасників конфлікту: сильні, які стосуються соціального статусу особистості, її гідності, престижу, і слабкі, які не стосуються основних принципів існування особистості.

Конфлікт можна розглядати як позитивний та негативний. Конфлікт оцінюється позитивно, якщо він сприяє усуненню причин конфлікту, затверджується істина й усуваються недоліки в житті військового колективу. На жаль, у житті військового колективу через різні об'єктивні та суб'єктивні причини не всі конфлікти вчасно вирішуються. У таких випадках вони вносять розлад у систему взаємовідносин між військовослужбовцями, порушується здорова морально-психологічна атмосфера колективу.

Уникнути негативних наслідків міжособистісних конфліктів допомагає знання причин виникнення конфліктів. Причини виникнення конфліктів можна розділити на три великі групи:

1. Причини які мають соціально-психологічний характер (наявність у підрозділі соціально незрілих осіб, відсутність свідомої дисципліни у окремих військовослужбовців, занепад престижу військової служби і як наслідок – низька мотивація до військової служби; негативні риси характеру окремих членів військовою колективу, які межують з хворобливістю, дізорганізованістю колективу, низький рівень його розвитку, відсутність найпростіших знань із психології; негативні традиції, які ще формувались у різноманітних цивільних організаціях та установах; психологічна несумісність воїнів тощо).

2. Причини, які мають організаційний характер (недоліки в організації життєдіяльності підрозділу, низький рівень бойової та гуманітарної підготовки; недостатня підготовленість, малодосвідченість окремих керівників військових підрозділів, відсутність навичок керування; невідповідність стилю керування командирів підрозділів рівню зрілості військового колективу; не найкращий розподіл особового складу за посадами; недоліки в організації виховання особового складу підрозділу; недопіки у забезпеченні особового складу різними видами постачання тощо).

3. Морально-етичні причини (недостатня моральна вихованість окремих військовослужбовців, яка проявляється у грубості та неправдивості, неповазі до загальнолюдських цінностей, порушень правил спілкування; приниження власної гідності військовослужбовців; наявність негативних традицій, хибне розуміння товариства, пияцтво, низький рівень культури мовлення; відсутність особистого прикладу офіцерів та сержантів тощо).

4. Етнічно-регіональні причини (особливості культурного виховання, конфесійні розбіжності, особливості історичного розвитку регіонів тощо).

Поряд із знанням причин конфліктів офіцеру для цілеспрямованої роботи з їх попередження, подолання необхідно добре знати динаміку їхнього розвитку і вирішення, бо вони, незважаючи на їх різноманітність мають типову логічну послідовність. Завдання офіцера у вирішенні міжособистісного конфлікту – вжити заходів щодо його недопущення або усунення на ранній стадії виникнення. Таким чином постає питання про виділення певних етапів у розвитку та розв’язанні конфліктів.

Конфлікт не виникає миттєво, йому передує загострення емоційних відносин у процесі спілкування військовослужбовців, викликане певними протиріччями. Можна виділити такі групи протиріч, які найчастіше зумовлюють конфліктні ситуації:

1. Протиріччя між військовослужбовцями у сфері офіційних та неофіційних відносин.

2. Зіткнення власних та громадських інтересів, мотивів та цілей у взаємовідносинах.

3. Протиріччя між відсталими та передовими, консервативними і прогресивними поглядами стосовно військової служби, діяльності, один одного тощо.

4. Взаємоперенесення ділових конфліктів у структуру та динаміку міжособистісних відносин або навпаки.

Такі протиріччя за несвоєчасному розв'язанні їх призводять до конфліктної ситуації, яка являє собою початковий етап розвитку конфлікту. Найбільш характерні ознаки конфліктних ситуацій; факти ухилення від виконання вказівок, розпоряджень безпосередніх начальників; висловлювання невдоволення на адресу товаришів по службі; різка зміна ставлення відношення до служби і товаришів по службі; негативні судження про оточення життя і діяльність посадових осіб; відлюдькуватість, пригніченість окремих осіб; факти приниження гідності особистості за офіційних та неофіційних обставин тощо. Якщо ці протиріччя вчасно не помічає офіцер, не застосовує засобів щодо усунення, то вони призводять до другого етапу розвитку конфлікту: посилення конфліктної напруженості.

Офіцер має вжити заходів до попередження або нейтралізації конфліктної ситуації. Конфлікт необхідно попередити на цьому етапі. Головне на цій стадії виявити причини конфліктної ситуації і ліквідувати їх. Тут можливі три ситуації: повне вирішення конфліктної ситуації, що створює атмосферу довіри, взаєморозуміння і веде до прояву всіх життєвих можливостей особистості воїна; часткове вирішення конфлікту або його нейтралізація (цей варіант дій не найбажаніший, бо з часом за певних обставин може виникнути нова конфліктна ситуація); не вирішення конфліктної ситуації (цей шлях призводить прямо до конфлікту, чому сприяє виникнення нових приводів, обставин, які створюють конфлікт).

Для переходу конфліктної ситуації в конфлікт необхідний якийсь поштовх. Таким поштовхом звичайно буває внутрішня або зовнішня спонука. Такими можуть бути: зневажливий жест, міміка грубе різке слово, образливі висловлювання, приниження гідності, упереджене ставлення до особистості тощо. При цьому найбільш активними збудниками є слово та інтонація.

У психологічному відношенні складну проблему становить післяконфліктний період, який характеризується глибокими переживаннями конфліктуючих сторін, усвідомленням своїх позицій, причин та наслідків конфлікту. Тут від офіцера вимагається об'єктивний та конструктивний розгляд минулого конфлікту, надання психологічної допомоги у формі консультацій, порад та рекомендацій конфліктуючим сторонам,