Використання проблемного навчання на уроках трудового навчання

Переваги проблемного навчання: учні залучаються до активної інтелектуальної чи практичної діяльності, переживаючи при цьому сильні позитивні емоції (інтерес, задоволення, радість); виховуються навички творчого засвоєння знань (застосування способів творчої діяльності); виховуються навички творчого застосування знань (застосування засвоєних знань у новій ситуації) і вміння вирішувати навчальні проблеми; формується і нагромаджується досвід творчої діяльності (оволодіння методами наукового дослідження, вирішення практичних проблем тощо) [12, 102].

Проте все це можливе за певних умов. Проблемне навчання не дає результатів, якщо учні мають недостатній розвиток і низький рівень знань. Воно також вимагає високої предметної і методичної кваліфікації вчителя. Проблемне навчання потребує багато часу, тому його слід використовувати у поєднанні з іншими видами навчання.

Проблемне навчання – передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні розв’язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. 

Використання теоретичних та експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Все залежить від вчителя на скільки йому вдається надати цим завданням проблемного характеру.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів над проблемою, викликає пізнавальний інтерес в учнів, спирається на попередній досвід і знання.

 

 

Проблеми класифікують:

- за галуззю і місцем виникнення;

- за роллю в пізнавальному процесі;

- за способом їх вирішення.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:

1) предметна – виникає в межах одного предмета і розв. засобами і методами цього предмета;

2) міжпредметні – виникають в навчальному процесі в результаті міжпредметних зв’язків і зв’язку навчання з життям;

3) урочні – виникають безпосередньо на уроці, вирішуються колективно або індивідуально під керівництво вчителя;

4) позаурочні – виникають в процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішується переважно індивідуально [9, 201].

Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють на:

1)основні – на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяльність учнів щодо всього матеріалу уроку;

2)допоміжні – основна проблема інколи непосильна для самостійного розв’язання, тому вчитель ділить матеріла на частини і ставить допоміжні проблеми.

Формує самостійність, дає змогу поетапно вирішувати проблему.

Щодо способів розв’язання виділяють такі проблеми:

1)фронтальна – проблема, яку ставлять перед класом і вирішують засиллями всіх учнів;

2)групова – вирішується окремою групою учнів.

3)індивідуальна – проблема яку ставить сам учень або вчитель, але вирішує учень самостійно;

Важливий компонент проблемного навчання - проблемна ситуація – учень або колектив мають знайти і застосувати нові для себе знання чи способи дій.

Проблемні ситуації створюють різними способами:

1)Зіткнення учнів з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обгрунтування. 

Зіткнення із зовнішніми невідповідностями між явищами викликає в учнів бажання пояснити їх, спонукує до активного засвоєння нових знань.

2)Використання навчальних і життєвих ситуацій.

Такі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань у школі, вдома, в навчальній майстерні, під час спостереження за природою на пришкільній ділянці. У цих випадках учні самостійно доходять висновків.

3)Постановкою дослідницьких завдань учням.

Прикладом – будь-яка дослідна робота учнів у лабораторії, на пришкільній ділянці, на уроках з гуманітарних дисциплін. Потребує нових знань.

4)Спонуканням учнів до аналізу фактів і явищ дійсності, зіткненнями їх з життєвими уявленнями і науковими поняттями про ці факти.

5)Висуненням гіпотез і організацією їх дослідження.

6)Спонуканням учнів до порівняння, зіставлення, протиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуації.

7)Ознайомлення учнів з фактами.

Проблемне навчання – один із засобів розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Забезпечує міцне засвоєння знань. робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі.

 

 

Залежно від мети та задач середньої школи навчання може бути проблемним і не проблемним. Якщо перед школою ставиться задача розвитку мислення учнів, їх творчих здібностей, то педагогічно правильно організоване навчання не може бути не проблемним.

З'ясування сутності проблемності як закономірності пізнання, визначення її ролі в навчанні і введення в дидактику поняття «принцип проблемності» відкрило нові можливості для теоретичного пояснення шляху активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів [15, 85].

Принцип проблемності відображається в логіці побудови учбового процесу, в змісті матеріалу, що вивчається, в методах організації навчально-пізнавальної діяльності учнів і управління нею, в структурі уроку і формах контролю вчителя за процесом і результатом діяльністю вчаться. Якщо вчитель добре засвоїть зміст і сутність теорії організації процесу проблемного навчання, оволодіє формами, методами і технічними засобами навчання і систематично творчо застосовуватиме засвоєне на практиці, то успіх прийде сам. 

Задачею наших шкіл є формування гармонійно розвинутої особи. Найважливіший показник всесторонньо і гармонійно розвинутої особи - наявність високого рівня розумових здібностей. Якщо навчання веде до розвитку творчих здібностей, то його можна поєднувати з розвиваючим навчанням, тобто таке навчання, при якому вчитель, спираючись на знання закономірностей розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами веде цілеспрямовану