Загальна характеристика унітарної держави

Префект представляє державу й виконує три функції[4, 91]:

1) політичну – представляє державу на всіх офіційних заходах; інформує керівництво про всі місцеві події, а місцеве співтовариство – про урядову політику, яку він зобов'язаний захищати й роз'яснювати;

2) юридичного представництва – підписує всі контракти, які заключаються у регіоні, від імені держави із приватними або юридичними особами, представляє державу в судових органах і передає в суди позови з приводу актів органів влади, які він вважає незаконними;

3) здійснює широкі поліцейські функції.

2. Департаменти.

Розподіл Франції на департаменти було введено в 1791 році. Тоді департамент був усього лише виборчим округом і формувався з метою забезпечення обрання Національних законодавчих зборів.

На чолі департаменту стоять Генеральна рада (дорадчий орган із правом прийняття рішень), голова Генеральної ради – «виконавчий орган» (адміністративна особа), при якому працює постійна комісія (бюро).

Як самоврядний територіальний колектив департамент розбитий на кантони (виборчі округи), які поєднують кілька комун. Кантони не є одиницями самоврядування. Вони створюються урядом Франції, і їх границі змінюються урядовими декретами.

3. Комуни.

Комуна – це природне об'єднання громадян (власників), які утворюють на певній території співтовариство, очолюване власною обраною владою, уповноваженою здійснювати компетенцію, довірену законом Франції. Комуна – юридична особа. На сьогодні на території Франції налічується більше 36700 комун.

Найважливішими атрибутами комуни є назва, територія й населення. Зміна назви відбувається за встановленою процедурою й набуває чинності після видання урядом спеціального декрету.

Територіальні границі комун, чисельність населення встановлюються декретом і мають велике значення для комуни: відповідно до чисельності держава фіксує розміри дотацій, норми для виборів муніципальних радників та інші моменти.

Питання, які входять у компетенцію комуни, перелічити досить складно, оскільки відсутнє чітке визначення поняття «місцеві справи» і держава сама вирішує, що відноситься до цієї категорії.

Мер є основним представницьким органом комуни й володіє всією повнотою її виконавчої влади. Він обирається із числа муніципальних радників.

До функцій, які виконуються державою, відносяться:

1. Джерела фінансування. Фінансові джерела діяльності місцевої влади мають різне значення залежно від рівня системи поділу влади у Франції.

Так, співвідношення джерел покриття витрат бюджету департаменту виглядає в такий спосіб: 1/3 становлять субсидії держави, потім ідуть надходження від установлених департаментом податків і зборів, позики й доходи від використання майна. Інша справа – фінанси комун: тут бюджет на 3/4 формується з податкових надходжень, і лише 1/4 становлять державні субсидії й позики.

2. Контролюючі функції. Контроль з боку державної адміністрації є найважливішим елементом децентралізації влади: передача територіальним колективам функцій, які виконувалися раніше централізовано, перепідпорядкування органів виконавчої влади місцевим виборним органам, погано підготовленим до реалізації управлінських завдань, – все це викликало необхідність активної присутності держави на всіх рівнях системи поділу влади.

Сьогодні контроль над самоврядуванням представлений двома групами заходів: опіки й адміністративного контролю. Заходи опіки містять у собі[8, 55]:

а) «опіку над особами», – це право префекта призупинити виконання обов'язків (відкликання) мера комуни і його заступників;

б) розпуск муніципальної ради на підставі певних законних причин і за визначеною процедурою;

д) «опіку по заміщенню», яка означає, що префект має право заміщення, тобто виконання функцій мера і генеральної або муніципальної ради, право заміщення в поліцейській структурі.

 

 

У першу чергу важливо розібратися, у чому перевага федеративної держави перед унітарною? Який федералізм деякі політики намагаються розвинути у Росії і у чому суть справжнього федералізму, яка його перспектива?

У першу чергу звертає на себе увагу те, що виступи політиків, публікації юристів, філософів й істориків про розвиток російського федералізму найчастіше страждають кон'юнктурним підходом, ідеалізмом і необ'єктивним протиставленням унітарній державі. Слову «федералізм» споконвічно надається виняткове позитивне значення, яким намагаються виділити певне суспільне благо, що не залежить від соціального й економічного прогресу. І навпаки, слову «унітаризм» надається негативний, а часом і лиховісний зміст. Наприклад, поняття «федералізм» ставиться в один ряд з поняттями «демократія», «правова держава», «гуманізм», а «унітаризм» асоціюється з поняттями «тоталітарна держава», «насильство». Тим самим відбувається змішування понять із різних значеннєвих рядів, ігнорується різниця між політичним режимом, формою державного устрою й характером організації управлінського апарату.

Часто федералізм ототожнюється з децентралізацією, під якою розуміють демократичний розвиток. І навпаки, унітаризм розглядають з точки зору централізації, у якій вбачають авторитаризм і тоталітаризм. Разом з тим у світі є централізовані федерації типу латиноамериканських, які важко вважати зразком ефективного розвитку держави. І є децентралізовані унітарні держави – Франція, Іспанія, Італія, які дають переконливі приклади ефективного управління державою.

Широко розповсюджене твердження, що федеративна держава більш демократична, ніж унітарна. Але світовий досвід переконує, що тут немає чіткого взаємозв'язку. Більш того, такі федеративні держави, як Нігерія, Пакистан, Камерун, Коморські Острови, Об'єднані Арабські Емірати і Малайзія досить проблематично розглядати як демократичні держави. У той же час унітарні Франція, Великобританія, Нідерланди, Данія, Швеція, Фінляндія та Італія служать зразком демократичного розвитку[1, 150].

Якщо розглядати досвід федеративного будівництва в радянській і пострадянській Росії, то легко