Загальні засади забезпечення наступності у системі безперервної освіти

На думку А. Брушлинського, «... безперервний взаємозв'язок і взаємоперехід між усвідомленим і неусвідомленим являє собою один з найважливіших механізмів наступності всього психічного... Це означає, що завжди абсолютно неминучий і досить істотний безперервний взаємозв'язок між новими і «старими» думками, між попередніми і наступними стадіями психічного процесу». В. Тамарін і Є. Захарова визначають наступність як умову, що забезпечує встановлення таких співвідношень між цілями, змістом, методами, засобами навчання і виховання, що дозволяють будувати кожен новий етап з опорою на минулий досвід учнів і, таким чином, полегшують їхню адаптацію до умов навчання на наступному етапі навчання.

Трикомпонентна цілісна педагогічна система наступності в навчанні була розроблена А. Батаршевим. Вона включає:

• наступність у становленні особистості, що вчиться (відповідає стимулююче-мотиваційному компонентові процесу навчання) ;
• наступність у змісті навчання (відповідає змістовному компонентові процесу навчання) ;
• наступність у методах, формах і засобах навчання (відповідає процесуально-діяльнісному компонентові процесу навчання).

У своєму дослідженні А. Киверялг у поняття «наступність у навчанні» також включає три взаємозалежних елементи:

• установлення необхідного зв'язку і правильного співвідношення між частинами навчального процесу на різних його фазах;
• установлення взаємозв'язку форм, методів і прийомів вивчення предмета, навчального матеріалу на різних етапах навчання;
• визначення вимог до знань учнів, до їх уміння встановлювати внутріпредметні і міжпредметні логічні зв'язки.

М. Махмутов і В. Безрукова відзначають, що принцип наступності в навчанні знаходить свій прояв у розвитку в учнів усього позитивного, що закладено на попередніх ступенях виховання і навчання, у забезпеченні системності знань і подальшому розвитку змісту, форм і методів ефективної професійно-технічної освіти, у «випереджальному» вихованні і навчанні учнів, у випереджальному використанні змісту, методів і форм навчання, що сприяють удосконалюванню особистості.

Для сучасного розуміння наступності між дошкільною й початковою шкільною ланкою освіти необхідно відзначити значущими погляди С. Рубінштейна, Л. Виготського, А. Леонт’єва, Л. Божович, Д. Ельконіна й ін. Загалом, учені наполягали на урахуванні й оптимальному використанні вікових та психологічних можливостей дітей. Скажімо, С. Рубінштейн виокремив вікові етапи для розкриття цілісності, безперервності життєвого шляху особистості. Даючи наукову характеристику кожного вікового періоду, він відзначав, що це і щабель, і перехід від одного щабля до іншого. З цього приводу вчений писав: «Вікові характеристики є важливими для нас, отож не у статичних зрізах, а в стрижневих вузлових змінах, характерних для певного періоду,... у зміні, оскільки вона і є розвитком певної особистості, зберігається й певна наступність».

Наступність у концепції Л. Виготського представлено як умову організованого, цілеспрямованого педагогічного процесу, за якого відбувається оптимально швидко й ефективна взаємодія між «зонами найближчого й актуального розвитку». Особливої уваги, на наш погляд, заслуговують положення вченого про вікові кризи, умови переходу з одного щабля психічного розвитку на інший. Перехід до шкільного навчання для дитини є новою ситуацією розвитку. Вікові крихи, на думку Л. Виготського – це переломні моменти розвитку, зумовлені переходом від одного стабільного періоду до іншого, з ламкої старої соціальної ситуації до виникнення нової.

Продовжуючи розвивати ідеї культурно-історичної концепції Л. Виготського й діяльнісного підходу О. Леонт’єва, Д. Ельконін обґрунтував концепцію періодизації психічного розвитку в онтоґенезі. Чимало її положень мають методологічне значення для порушеної нами проблеми. Наголосимо, що дошкільний і молодший шкільний вік становить за Д. Ельконіним один період – іменований Дитинство.

В дошкільній педагогіці не існує єдиного чіткого визначення поняття наступність.

Більшість вчених, зокрема, автори посібника «Наступність у навчально-виховній роботі дошкільного закладу та школи», розуміють наступність як змістовний, двосторонній зв’язок між суміжними ланками системи народної освіти, який передбачає, з одного боку, спрямованість навчально-виховної роботи на підготовку дітей до навчання в наступній ланці, і, з іншого боку, врахування того рівня, якого досягла дитина на попередньому етапі навчання. Виходячи з цього, наступність у роботі дитячого садка та початкової школи полягає в тому, що одним із важливих завдань дошкільного закладу є формування у дитини готовності до шкільного навчання, а вчителі початкових класів у своїй роботі опираються на досягнутий дітьми рівень розвитку та активно використовують у навчальному процесі знання і вміння дітей. У посібнику підкреслюється, що проблема наступності в роботі дитячого садка і школи комплексна. У ній можна виділити три основні аспекти: анатомо-фiзiологiчний, психолого-педагогічний та педагогiчно-органiзацiйний.

Л. Стрєлкова, розглядаючи проблему наступності дитячого садка та школи у навчанні дітей, також виділяє три аспекти наступності, але дещо інакше:

• наступність у змісті процесу навчання (мається на увазі, що програми для дитячого садка і початкової школи повинні будуватися в єдиному контексті творчого розвитку дитини, що формує продуктивну уяву і творче мислення) ;
• наступність у стилі взаємодії дітей і дорослих (суттю є уміння дитини адекватно спілкуватися з однолітками і з дорослими, уміння дорослих спілкуватися з дітьми) ;
• наступність предметного середовища (обстановка в школі повинна бути подібна до тієї, котра була в дитячому садку).

Т. Зотова пропонує розглядати наступність між дошкільною і початковою ланками освіти як зв'язок і погодженість кожного компонента освіти (цілей, завдань, змісту, методів, засобів, форм організації), що забезпечують ефективний поступальний розвиток дитини, її успішне виховання і навчання на даних ступенях