Загальні засади забезпечення наступності у системі безперервної освіти

З іншого боку, поява тенденції раннього вивчення програм для початкової школи найчастіше веде до дублювання шкільних предметів і зайвого захоплення «шкільними» формами навчання (фронтальні заняття, контроль за засвоєнням знань і умінь і ін.). У таких умовах часто недооцінюється ігрова діяльність, що є провідною в дошкільному дитинстві, не враховується самоцінність кожного вікового етапу розвитку дитини. Поряд з цим виявляється перевантаження дошкільників вузькопредметними знаннями й уміннями, що часом не усвідомлюються дітьми, а запам'ятовуються як заучені факти.

У резолюції Всеукраїнського з'їзду працівників освіти України записано: розглядати наступність як двобічний процес, коли зберігається самоцінність дошкільного дитинства і створюються передумови для успішного формування психічних новоутворень навчальної діяльності першокласників.

А. Богуш пропонує говорити не тільки про наступність, а також і про перспективність та спадкоємність як риси, що забезпечують неперервність освіти. При цьому неперервна освіта визначається нею як система безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального потенціалу як найвищої цінності нації. Неперервна освіта, як підкреслює вчена, відкриває можливості для досягнення цілісності й наступності в навчанні й вихованні, перетворення освіти у «процес, що триває все життя».

Аналізуючи зміст запропонованих категорій, А. Богуш характеризує наступність як «погляд згори вниз» – обізнаність вчителів з програмами й методиками навчання і виховання дітей в дитячому садку, результатами навченості і вихованості першокласників і врахування їх у подальшій роботі школи. Провідною функцією наступності є забезпечення літичного (за термінологією Л. Виготського) розвитку дитини впродовж перехідних вікових періодів. Саме наступність запобігає кризовим явищам у психічному розвитку особистості.

Перспективність вчена трактує як «погляд знизу вгору» – обізнаність вихователів дошкільних закладів з програмами і технологіями навчання початкової школи. Як зазначає дослідниця, це той показник, який дозволяє визначити адекватні віку орієнтовні показники засвоєння дошкільниками знань, умінь і навичок.

Спадкоємність стосовно дошкільної та початкової шкільної освіти – це успадкування школою діяльнісного та комунікативного аспектів життя дитини на дошкільному етапі.

Діяльнісний аспект передбачає збереження унікальної провідної діяльності дошкільного віку, з поступовим її ускладненням і літичним переходом до нової, більш складної навчальної діяльності, яка вимагає від дитини довільності всіх психічних процесів.

Комунікативний аспект передбачає збереження на перших етапах навчання особистісно-інтимного спілкування вчителя з учнями. Це лагідно-довірливе, гуманне ставлення до дитини, яка щойно ввійшла в новий колектив, стала на нову соціальну позицію, що зветься «учень», «школяр». І поступово треба підводити дитину до усвідомлення її нової соціальної позиції, в якій змінюється система взаємин «дитина – вихователь», що була панівною на етапі дошкільного дитинства, на пріоритетність системи «вчитель – учень», з поступовою орієнтацією випускників дошкільних закладів на особистість учителя як стрижень особистісно-ділового спілкування в дошкільному навчанні.

Аналіз публікацій та стану педагогічної практики підтверджує, що на сьогодні у забезпеченні взаємозв’язку між дитячим садком та початковою школою існує чимало проблем. Одні з них є відбитком деяких загальних проблем педагогіки, викликаних пануючим і досі утилітарним ставленням до дошкільного закладу, основною функцією якого є, нібито, здійснення підготовки дитини до школи. Самоцінність дошкільного дитинства як особливого етапу в житті людини при цьому повністю втрачається. Проблема посилюється ще й у зв’язку з постійним підвищенням вимог початкової школи до рівня підготовленості майбутніх першокласників. Не дивлячись на те, що межу початку шкільного віку знижено до 6 років, у багатьох школах вчителі при вступі дітей до першого класу вимагають наявності у маленьких «абітурієнтів» знань з математики та грамоти, формування яких не передбачене стандартами дошкільної освіти. Як відповідь, в дитячих садках спостерігається форсована підготовка до школи, яка фактично витісняє специфічні форми діяльності та життя дитини-дошкільника (гру, самостійне експериментування та художню творчість) або дидактизує їх. При цьому, як правило, відбувається деякий перерозподіл часу на засвоєння старшими дошкільниками матеріалу різних розділів програми навчання та виховання в дошкільному закладі. Опанування дітьми грамоти та математики відбувається за рахунок інших напрямків освітньої роботи, які видаються менш важливими. Як результат – дитина чимало втрачає у розвитку взагалі. Описана ситуація виглядає ще безглуздішою, якщо врахувати, що, як зазначають дослідники, школа далеко не завжди «вдячна» дитячому садку за таке «випереджувальне» навчання. Відомий психолог В. Давидов неодноразово підкреслював, що початкова школа часто вбачає своє завдання не стільки у подальшому розвитку дитини на основі закладеного в дошкільні роки базису, скільки в узагальненні та систематизації того чуттєвого досвіду, який склався у неї на попередньому етапі, а фактично – у дорозвитку тих елементарних знань, умінь і навичок, з якими дитина приходить з дитячого садка.

Подолання названого протиріччя можливе лише в тому випадку, якщо і у дошкільному закладі, і в початковій школі наступність розумітимуть, як двосторонній процес, у якому на дошкільному етапі освіти зберігається її «самоцінність» і формуються фундаментальні особистісні