Закон вартості: сутність і основні функції

Оскільки у розвинутих країнах поширена недосконала конкуренція (що зумовлено пануванням монополій, у тому числі олігополій), то в них поширилася практика встановлення монопольно високих та монопольно низьких цін. Монопольні ціни – це насамперед ціни сфери безпосереднього виробництва. Зосереджуючи найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу, впроваджуючи найпрогресивніші форми та методи організації виробництва і праці на підприємствах, у філіалах тощо, гігантські компанії мають змогу формувати найнижчі витрати виробництва (а отже, і найнижчу собівартість). Оскільки на таких підприємствах виробляють основну масу продукції (наприклад, в автомобільній промисловості США на частку трьох наймогутніших корпорацій припадає 93, 7% загальної кількості легкових автомобілів), то однією з основ ціни на їх товари є витрати виробництва. А монопольно високими їх робить диктат монополій на ринку. Тому монопольні ціни є й цінами обігу, які відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл створеної на дрібних та середніх підприємствах частини додаткової вартості на користь гігантських компаній та частини доходів населення при купівлі відповідних товарів та ін.

Отже, монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який посідає монопольне становище у виробництві й на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього надвисокі прибутки. Монопольно висока ціна формується і внаслідок переваг, притаманних великому і високотехнічному виробництву, монополізації передових речових та особистісних факторів виробництва.

Монопольно низьку ціну встановлюють товаровиробники під тиском монополістів: дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми під тиском транспортних і промислових компаній з доставки сільськогосподарської продукції на ринок та її переробки.

Проте монопольно високі ціни зменшують платоспроможний попит населення, притягують конкурентів. Тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

За панування на ринку кількох олігополістів (групової монополії), як правило, застосовується практика «лідерства в цінах»: наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги. Решта олігополістів за спільної мовчазної згоди призначають таку саму або трохи нижчу ціну (залежно від якості товару, строків гарантійного обслуговування тощо), щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби.

Держава регулює ціни на виготовлені природними монополістами товари: електроенергію, енергоносії та ін. Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, розвинуті країни приймають антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями тощо.

 

 

В ході написання даної курсової роботи ми детально вивчили, що таке вартість, як вона формується, від чого залежить її величина, що таке закон вартості, його сутність та яким є його значення в економічній науці.

Тепер можна сказати, що питання про величину вартості має велике практичне та теоретичне значення. Так як вартість являє собою уречевлену у товарі абстрактну працю, то величина вартості товару визначається кількістю праці, витраченого на його вироблення. Кількість праці вимірюється робочим часом – годинами, днями та т. і. Тому величина вартості товару визначається кількістю робочого часу, витраченого на виробництво.

При цьому величина вартості товару визначається наступними факторами:

1. Рівнем продуктивності праці. Продуктивність праці виражається у кількостіспоживчих вартостей, створених за одиницю часу. Тому величина вартості одиниці товару оберненопропорційна до рівня продуктивності праці. Величина вартостізагальної маси товарів не залежить від продуктивності праці. Необхідно зазначити, що суспільна вартість товару змінються лише у тому випадку, коли більш висока продуктивність праці захопить більшість підприємств, що виготовляють даний товар.

2. Рівнем інтенсивності праці. Вона визначається витратами праці за одиницю часу. При зростанні інтенсивності праці за рівні проміжки часустворюється різна величина вартості. Більш інтенсивна праця створює за одиницю часу більшу кількість продукції та більшу вартість, ніж менш інтенсивна. Зростання інтесивності праціхарактеризується збільшенням ефективності як конкретної, так і абстрактної праці.

3. Рівнем складності праці. Проста праця – це праця некваліфікована, яку здатна виконати будь-яка людина, без попередньої підготовки. Складна праця – це праця кваліфікована, для виконання якої необхідне попереднє навчання якої-небудь спеціальності.

Дане твердження було покладено в основу трудової теорії вартості, яка була розроблена англіською класичною школою. Її представниками були Адам Сміт, Давид Рікардо, Уіль’ям Петті. Подальший розвиток, даний напрям отримав у працях Карла Маркса. В основі його вченя також лежала трудова теорія вартості. Маркс у своїх працях розробив теорію додаткової вартості. На думку Маркса, додаткова вартість виступає у вигляді видатків вартості продукту над сумою вартості елементів його виробництва. По своїй суті, додаткова вартість – це та частина вартості, яка створюється найманими робітниками понад вартість їх робочої сили та являє собою неоплачену працю, яку капіталіст залишає собі.

Основоположники теорії граничної корисності були впевнені, що ціна на товар не має ніякої об’єктивної основи. А на ринку ціна встановлюється в залежності від суб’єктивної оцінки споживачами корисності даного товару. Дане твердження слугувало основою ля того, щоб теорія граничної корисності стали називати суб’єктивно-психологічною теорією. Представники даного вчення рахували, що всі економічні категорії можуть бути виведені лише з відношення людини до речі, його очікувань, відданя переваг якійсь речі та пізнань.

Аналізуючи дані теорії вартості (трудову теорію вартості, теорію додаткової вартості, теорію граничної корисності), можна сказати, що ні одна з них не є найбільш правильною та достатньою. Тому сучасні економісти дотримуються дещо іншої позиції. справа в тому, що вони в тому чи іншому ступені підтримують концепцію, згідно якої в основі вартості лежить не один, а декілька факторів. Це праці, капітал (або засоби виробництва), природний фактор (земля), а також піприємницькі здібності. Тому відповідно до цього сучасні економісти визнають, що вартість, по-перше, формується усіма факторами, а, по-друге, розпадається на доходи.

Відповіно, проблема вартості повинна вирішуватися не на протиставленні, а шляхом поєднання різних доходів. При визначенні величини вартостітовару необхідно враховуват не лише итрати, тобто працю, робочий час, але й результати (кількість та якість корисності), їх взаємодію.

Таким чином вивчаючи питання вартості, її величини, можна сказати, що у процесі формування вартість підкорюється певним правилам та принципам. В ролі правил та принципів в економічній теорії виступає закон вартості. Закон вартості є законом цін. Він регулює ціноутворення, складаючи його вихідну основу. У реальному житті у процесі формування цін на ринку враховуються й такі умови, як співвідношення попиту та пропозиції, співвідношення цін на однойменні товари. Тому, можна зробити висновок, що закон вартості тісно пов’язаний із законом попиту та пропозиції. Вони взаємодіють, впливаючи один на одного. Завдяки впливу цих законів ціна на товари коливається навколо вартості та наближається до того рівня, при якому формується рівноважна ціна. Таким чином, в умовах товарного виробництва закон вартості проявляє свою дію через коливання цін навколо вартості.

 

 

Алєксєєв І. В., Колісник М. К., Вівчар О. Й., Ільчук П. Г. Гроші та кредит. – Львів: В-во «Львівська політехніка», 2004. – 168 c.

Барр Р. Политическая экономия. Т. 1 М., «Международные отношения». 2000. – с. 281.

Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. – Київ, 2000. – 526 с.

Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навчальний посібник. -К. КНЕУ, 2001. – 210с.

Економічна теорія / За ред. Є. М. Воробйова. – К. -Х., 2003. – 704 с.

Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : Знання-Прес, 2004. – 615 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

Єщенко П. С. Сучасна економіка. -2005. -С. 259

Зінченко В. О., Калько І. В. Історія економічних вчень / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – 111 с.

Злупко С. М., Гришина О. В. Теорія грошей М. І. Туган-Барановського та її вплив на монетаризм ХХ ст. // Фінанси України – №8. – 2001. – с 23-26

Кругляк Б. А., Молчанов В. Б. Історія економічних вчень: Навч. посібник для студ. екон. спец. ін-тів. – Житомир: Інститут підприємництва та сучасних технологій, 1998. – 188 с.

Крупка М. І., Островерх П. І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії. – К. : Атака, 2001. – 344с.

Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы. Проблемы. Политика Т. 1 М., «Республика», 1992 – с. 94

Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів. Київ, “Академія”, 2003. – 345с.

Мочерний С. В., Довженко М. В. Економічна теорія: Підручник. – К. : Видавничий центр „Академія”, 2004. – 856 с. (Альма-метр).

Мочерний С. В., Політична економія: Навч. Посіб. – К. : Знання-Прес, 2002. – 687 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії. – К. : ЦУЛ, 2003. – 521 с.

Ніколенко Ю. В. Політекономія. – К. : ЦУЛ, 2003. – 412 с.

Паламарчук В. В. Політична економія. -К. : Вища школа, 1990. – С. 349

Рибалкін В. О. Основи економічної теорії. -2003. : Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. – Кіровоград: КДТУ, 2003. – 136 с.

Семененко В. М., Коваленко Д. І. Політекономія: Навчальний посібник. -К. 2010. -С. 242

Федоренко В. Г. Політична економія. -2002. – С. 396