Застосування антонімічного перекладу у процесі передачі значення однократності та неоднократності дії в англо-українському перекладі

Лише добре озброєний лінгвістично, історично та культурно перекладач може задовільно виконати завдання адекватного перекладу, що полягає в передачі смислового змісту, емоційної виразності і словесно-структурного оформлення оригіналу. Трудність цього завдання породила досить поширену думку про принципову «неможливість» адекватного перекладу, що виникла ще до судження Лейбніца: «Немає у світі мови, яка була б здатна передати слова іншої мови не лише з рівною силою, але хоч би навіть з адекватним вираженням». З ідеалістичної точки зору, що оголошує літературний твір абсолютно завершеним, замкнутим в собі і неповторним цілим, точний переклад в сенсі відтворення єдиного художнього цілого в усіх трьох названих аспектах (смислового, емоційного та словесно) і їх співвідношень дійсно неможливий. Але якщо вважати суттю твору його загальну ідейно-емоційну естетичну дію, по відношенню до якої різні словесні засоби грають лише службову роль, то проблема точного в сенсі адекватності перекладу виявляється вирішуваною. Адекватним ми повинні визнати такий переклад, в якому передані усі наміри автора (як продумані їм, так і несвідомі) в сенсі певної ідейно-емоційної художньої дії на читача, з дотриманням в міру можливості усіх вживаних автором ресурсів образності, колориту, ритму тощо; останні повинні розглядатися проте не як самоціль, а тільки як засіб для досягнення загального ефекту. Поза сумнівом, що при цьому доводиться дечим жертвувати, вибираючи менш істотні елементи тексту. З цією метою перекладач повинен, перш ніж приступити до роботи, скласти собі ясне уявлення про ідеологію, стиль та фактуру тексту, що перекладається [16, c. 248].

Вимога адекватності носить не максимальний, а оптимальний характер: переклад повинен оптимально відповідати певним (іноді не цілком сумісним один з одним) умовам і завданням. Іншими словами, переклад може бути адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний початковому лише на одному з семіотичних рівнів або в одному з функціональних вимірів. Більше того, можливі випадки, коли деякі фрагменти тексту нееквівалентні один одному і в той же час переклад в цілому виконаний адекватно [23, c. 96].

Отже адекватність перекладу – це функціональна відповідність перекладу крізь його еквівалентність. Тож розгляньмо більш детально функціональний спосіб перекладу та прийоми перекладу при реалізації останнього.

 

 

Р. К. Міньяр-Белоручев: “Переклад- вид мовної діяльності, що подвоює компоненти комунікації, метою якого є передача повідомлення в тих випадках, коли коди, якими користуються джерело і одержувач, не співпадають”. (17: 136).

А. В. Федоров: “Перекласти- означає виразити вірно і повно засобами однієї мови те, що вже виражене раніше засобами іншої мови. Мета перекладу- якомога ближче познайомити читача (або слухача), що не знає мови оригіналу, з даним текстом (або змістом усної мови) ”. (23: 15).

Е. В. Бреус: “Переклад- акт міжмовної комунікації. При перекладі має місце не тільки контакт двох мов, але і зіткнення двох культур. ” (3: 17)

В. Н. Комісарів висловлює чотири лінгвістичні теорії і, відповідно, приводить чотири визначення перекладу. Згідно денотативной теорії, переклад є “процес опису за допомогою мови перекладу денотатів, описаних на мові оригіналу”. (10: 32). Згідно трансформаційної теорії, “переклад є не що інше, як перетворення одиниць і структур мови оригіналу в одиниці і структури мови перекладу. ” (10: 38). Згідно семантичної теорії, переклад “полягає в розкритті суті еквівалентних відносин між змістом оригіналу і перекладу. ” (10: 43). Теорія рівнів еквівалентності пропонує “модель перекладацької діяльності, засновану на пропозиції, що відносини еквівалентності встановлюються між аналогічними рівнями змісту текстів оригінала і перекладу. ” (10: 62).

Л. С. Бархударов: “Перекладом називається процес перетворення мовного твору на одній мові в мовний твір на іншій мові при збереженні незмінного плану змісту, тобто значення. ” (2: 11).

Я. І. Рецкер ж визначає трансформації як «прийоми логічного мислення, за допомогою яких ми розкриваємо значення слова і знаходимо йому відповідність, щоб не збігалася зі словниковим».

Швейцер А. Д. : «Перекладацькі трансформації – це міжмовні операції перевираженія сенсу».

Архипов А. Ф. під перекладацькими трансформаціями розумів «технічні прийоми перекладу, що складаються в заміні регулярних відповідностей нерегулярними», а також «самі мовні вирази, одержувані в результаті застосування таких прийомів».

Латишев Л. К., беручи до уваги два критерії адекватного перекладу – рівноцінність регулятивного впливу вихідного і переказного текстів та їх семантико-структурна подібність, – описує перекладацькі трансформації як «відступ від структурного і семантичного паралелізму між вихідним і перекладним текстом на користь їх рівноцінності в плані впливу «.

 

 

Сдобников В. В. та Петрова О. В. зазначають що прийом перекладу можна визначити як перекладацьку операцію, спрямовану на вирішення якоїсь проблеми та спрямовану на припущення типізованої однотипності, здійснюваних перекладачем дій. Відмінності в системах мов і правилах використання одиниць мови постійно створюють визначення проблеми в процесі перекладу, внаслідок чого перекладач вимушений використовувати прийоми перекладу, що називаються перекладацькими трансформаціями. До таких трансформацій і відносяться лексичні трансформації.

Прийоми