Зіставний аналіз категорії авторизації в українській та англійській мовах: структура та семантика

Підрозділ 1.3. „Основні погляди на поняття авторизації” присвячений еволюції поняття авторизації, висвітленню основних підходів до вивчення авторизації як ускладнювача простого речення. Серед розмаїття основних поглядів на авторизацію (А.М. Агафонова, Г.Г. Лілова, В.В. Філатова, Н.В. Якимець), які відбивають неодновимірність трактування й різнопланове наукове дослідження цієї проблеми, в роботі наголошується на самостійності категорії авторизації, частковий вияв якої знаходиться на периферії структурно-семантичних модифікацій синтаксичної парадигми речення з подальшою репрезентацією на рівні поліпропозитивного ускладнення моделі.

У підрозділі 1.4. „Статус авторизації в парадигматичній системі мовних категорій” наголошено, що суб’єктивність сприйняття та відображення дійсності, мовній реалізації якої служать модусні компоненти й авторизація, тісно пов’язані з науковим поняттям “відношення”. При розгляді останнього певну двозначність спричиняє слово відношення, оскільки воно має два значення “взаємозв’язок” (relation) і “ставлення” (attitude). У першому розумінні як взаємовідношення, зв’язок – авторизація визначається як зв’язок мовця й висловлення, що перебувають у стосунках як автор і його творіння. У другому – як ставлення – авторизація швидше тяжіє до оцінки, різновиди якої можна трактувати як різні види модальності, зокрема суб’єктивної, яка постає як особистісна форма вираження ставлення.

На ґрунті пізнавальної діяльності визначається корелятивність авторизації з персуазивністю, емоційністю, оцінкою, модальністю, експресивністю, каузальністю, суб’єктивністю. Незважаючи на постійну контамінацію, що розкривається в синкретичності засобів вираження цих категорій, й поняттєву та категорійну кореляції з цими категоріями, авторизація становить самостійну категорію, з власними засобами вираження, виконує функцію вияву суб’єкта пізнання, сприйняття, оцінки, констатації явищ дійсності.

У підрозділі 1.5. „Кваліфікаційні ознаки й класифікаційні параметри категорії авторизації” наголошено, що кваліфікаційними ознаками категорії авторизації є входження переважно в диктум висловлення як складника його змісту; наявність опозиції, де інформація кваліфікується мовцем як така, що виражає ставлення його або іншої особи; належність до класу типізованих подій, що складається – на денотативному рівні – як мінімум з двох компонентів: суб’єкта авторизації й акту авторизації. 

 Кваліфікаційні ознаки авторизації посідають основну позицію при визначенні цього явища. На їх основі можна опрацювати й відповідну класифікацію різновидів авторизації, хоча така класифікація не може бути одновимірною, вона постане багатовимірною з багатьма аспектами тлумачень. На підставі наявності / відсутності формальних показників та відображення її (авторизації) особливостей у семантичній структурі речення слід розрізняти експліцитний / імпліцитний вияв категорії авторизації. Експліковану авторизацію складають випадки, коли суб’єкт авторизації формально виражається в поверхневій структурі висловлення: Кайдашиха почутила, що в неї на тім’ї вискочила гуля (І. Нечуй-Левицький). She perceived that the home was scrupulously clean (E. Doctorow). За умови нульового авторизувального показника наявний імпліцитний вияв категорійного значення авторизації: Та пожежа – то якесь страховиддя! (М. Кропивницький). He looked to be one of the best-dressed young men in town (W. Saroyan). За характером оформлення компонентів авторизованої частини можна виділити три типи взаємодії авторизувальної й авторизованої частин: 1) авторизована частина охоплює авторизувальну: Вам ця ідея видається безглуздою (М. Стельмах). She was known on a stag line as a girl who would give you a dance (J. O’Hara); 2) авторизувальна частина включає авторизовану: Я все-таки не вважаю нашу літературу за жебрачку (Леся Українка). Their owners called them palaces (E. Doctorow); 3) автономне існування авторизувальної й авторизованої частин: Потім я розпитував ще багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі (О. Довженко). He saw that I was looking at Stephan’s cheek (G. Greene).

У другому розділі „Структурні вияви категорії авторизації в українській та англійській мовах” встановлено етапи редукції структурно-семантичних компонентів авторизації, виявлено специфічні ознаки варіативності зредукованих елементів в українській та англійській мовах, виділено ядерні, напівпериферійні, спектрально-периферійні зони категорії авторизації, проаналізовано багаторівневі вияви авторизації в досліджуваних мовах.

Авторизувальна рамка в обох досліджуваних мовах виявляється у структурах різної синтаксичної природи. Ізоморфним постає явище редукції авторизувальної рамки, що визначає існування зредукованих синтаксичних засобів вираження компонентів рамки, які являють собою систему варіацій авторизувальної частини за ступенем повноти репрезентації. Результатом редукції за ступенем предикативності є предикативні та непредикативні (іменні, адвербіальні) види. Внаслідок редукції суб’єкта формуються висловлення з імплікованим суб’єктом-авторизатором, „обезособлені” структури, а внаслідок редукції предиката – висловлення з можливою експлікацією суб’єкта-авторизатора, але імплікацією акту авторизації. Редукція предикативності – поетапний процес. Ступінь зредукованості залежить від способу введення авторизувального ускладнювача в структуру речення. Авторизувальний маркер може бути виражений автономно, як „рамка”, суб’єктно-предикатною структурою, та може входити в диктум з порушенням ізольованості структур, що призводить до порушення „структурної симетрії” авторизувальної й авторизованої частин. Як наслідок цього процесу, авторизувальна частина репрезентована напівпредикативними конструкціями, авторизувальними синтаксемами, вставними елементами тощо. Вибір варіантів вираження залежить від комунікативних настанов мовця.

У підрозділі 2.1. „Ядро категорії авторизації в українській