Авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у 1910-ті-1980-ті роки

Як бачимо, перші повоєнні роки були вкрай складними для підприємств авіаційної промисловості України. Усі три основні підприємства галузі – київський і харківський авіазаводи та запорізький авіамоторний – зіткнулись з необхідністю перебудови і конверсії виробництва, зумовленою різким скороченням, а для перших двох підприємств – і повним скасуванням, військових замовлень.

У сьомому розділі – «Тенденції розвитку авіаційної промисловості України в умовах науково-технічної революції (50-ті – 80-ті рр. ХХ ст.) « – висвітлено основні особливості еволюції вітчизняної авіаційної промисловості в принципово нових умовах широкого впровадження найновіших науково-технічних здобутків. Головним проявом цього стало проектування й налагодження серійного виробництва турбогвинтових і турбореактивних літаків та двигунів до них, що в першу чергу диктувалось вимогами військових.

Визначальною подією, що вирішальним чином вплинула на увесь подальший розвиток української авіаційної промисловості, стало рішення про переведення до Києва конструкторського бюро О. К. Антонова. Завдяки цьому в структурі галузі з’явилась необхідна ланка – проектно-конструкторська організація, здатна забезпечити створення кінцевого продукту – літальних апаратів. Це активізувало роботу серійних авіазаводів, перед якими з’явилась перспектива випуску нової продукції, а також позитивно позначилось і на роботі запорізьких моторобудівників, оскільки більшість літаків, спроектованих в КБ О. К. Антонова, обладнувались двигунами, спроектованими й виготовленими в Запоріжжі.

Першим серійним літаком Антонова став одномоторний Ан-2, який впроваджувався у виробництво на заводі № 473 відповідно до постанови від 23 серпня 1948 р. Для забезпечення реалізації цього рішення в 1952 р. КБ О. Антонова було переведене з новосибірська до Києва. Літак Ан-2 випускався в Києві з 1949 до 1963 р., було збудовано 3164 літаки. Крім того, такі машини випускались на заводі в м. Долгопрудне (506 одиниць), в Польщі (майже 12 тисяч) та Китаї (понад 1800). Незважаючи на суто цивільне призначення (літак задумувався як сільськогосподарський), Ан-2 широко застосовувався у силових структурах: в прикордонних військах, штабних ескадрильях ВПС, для підготовки парашутистів.

Специфічною рисою радянської економіки був її мілітаризований характер. Для авіаційної промисловості це означало, що лише ті конструкторські організації, які мали у своїй тематиці робіт військові проекти, могли отримувати належне матеріальне й фінансове забезпечення. Тому О. Антонов в 1947-1953 рр. зробив кілька спроб зайнятись проектуванням реактивних винищувачів, які, однак, були безуспішними. Натомість, київське КБ знайшло іншу нішу у військовій авіації – транспортні літаки. В 1956 р. почались випробування Ан-8 – двомоторного турбогвинтового середнього військово-транспортного літака (ВТЛ), збудованого за схемою, що стала класичною для транспортних літаків (крило високого розташування, велика вантажна рампа у хвостовій частині). Серійне виробництво Ан-8 здійснювалось в Ташкенті (151 літак упродовж 1957-1961 рр.). Дальшим розвитком схеми Ан-8 стали чотиримоторні літаки – пасажирський Ан-10 і військово-транспортний Ан-12. Ці дві машини були значною мірою уніфіковані, відрізняючись конструкцією фюзеляжу. Дослідний зразок Ан-10 вийшов на випробування 15 березня 1957 р., а Ан-12 взагалі не мав дослідних екземплярів – перший літак, збудований на Іркутському авіазаводі, і піднятий в повітря 16 грудня 1957 р. був першою серійною машиною. Ан-10 серійно випускався у Воронежі в 1958-1960 рр. (108 літаків). Значно більше було виготовлено Ан-12. Їх випускали заводи в Іркутську (1957-1962 рр., 155 машин), Воронежі (1960-1965 рр., 258 одиниць) і Ташкенті (1962-1972 рр., 830 літаків). Таким чином, Ан-12 став наймасовішим багатомоторним літаком, що випускався в СРСР. В серійному виробництві було освоєно цілу низку модифікацій Ан-12, у т. ч. спеціалізованих (наприклад, літаки радіоелектронної боротьби). Пік чисельності Ан-12 в радянських ВПС був досягнутий 1971 р., коли 22 військово-транспортних авіаполки експлуатували 692 літаки цього типу (крім того, значна кількість таких літаків знаходилась в частинах допоміжного призначення), однак з кінця 1974 р. починається переозброєння цих полків новими машинами Іл-76, і на момент розпаду СРСР його ВТА використовувала близько 120 Ан-12.

З 1960 р. велось проектування важкого військово-транспортного літака Ан-22 «Антей», розрахованого на перевезення військової техніки масою до 50 т. В лютому 1965 р. почались випробування збудованого в Києві дослідного зразка, а серійний випуск Ан-22 здійснювався в Ташкенті у 1966-1976 рр. Виготовили 66 літаків, які надійшли на озброєння трьох полків ВТА.

У КБ О. Антонова велась розробка й літаків легшого класу. Зокрема, 1958 р. почались випробування двомоторного літака короткого злету і посадки Ан-14 «Бджілка». Дослідні зразки були збудовані в Києві, але серійний випуск (340 літаків) здійснювався на Арсеньєвському заводі у 1965-1972 рр. А з 1957 р. проектувався турбогвинтовий пасажирський літак Ан-24 місткістю 44 пасажири. Його серійне виробництво велось київським заводом № 473, і до 1965 р. був досягнутий середньомісячний темп випуску 7 літаків. Загалом же до 1979 р. в Києві виготовили 1028 Ан-24, ще 180 літаків в 1965-1971 рр. випустив завод в Улан-Уде.

Хоча Ан-24 задумувався як суто цивільна машина, на його основі створили низку військових літаків, сумарний випуск яких суттєво перевищив виробництво базового цивільного варіанту. Так, у 1967-1971 рр. на іркутському заводі виготовили 164 легких ВТЛ Ан-24Т/РТ. А у 1969 р. в Києві розпочався випуск Ан-26, який відрізнявся збільшеним хвостовим вантажним люком і оригінальною конструкцією рампи, запатентованою у багатьох країнах. До 1986 р. було збудовано 1398 таких літаків.