Авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у 1910-ті-1980-ті роки

Структура роботи обумовлена метою та її завданнями. Обсяг дисертації становить 443 сторінок (основний текст – 379 стор.). Робота складається із вступу, семи розділів (20 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (64 сторінки, 589 назв), містить 6 таблиць. В основу побудови розділів дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, методологічну основу, мету і завдання роботи, з’ясовано наукову новизну, практичне значення дисертації.

У першому розділі – «Історіографія, джерельна база та методологічна основа дослідження» – розглянуто стан наукової розробки теми. Відзначено, що за радянських часів з причин тотальної секретності, яка охоплювала всі питання, що стосувалися діяльності військово-промислового комплексу, інформація стосовно розвитку авіаційної промисловості у загальнодоступних публікаціях подавалась досить обмежено. Ті ж праці, що містять інформацію, корисну для дослідження, можна умовно поділити на дві групи: дослідження, в яких увагу акцентовано на історії підприємств авіаційної галузі, та праці, зосереджені на розгляді історії конструкцій літаків, але з певною увагою до розвитку промисловості. При цьому виразно домінують саме праці другої групи. До них, зокрема, належать фундаментальні роботи В. Шаврова і П. Дузя . До першої групи монографій радянського періоду, тобто до книг, спеціально присвячених історії підприємств авіаційної промисловості, належить видана в серії «Історія заводів та фабрик» в 1970 р. книга В. Степаненка та В. Петренка про Київський авіазавод . З менш об’ємних публікацій радянського періоду варто згадати статті О. Граціанського, П. Козлова, О. Назарова, Є. Урміна, В. Пашінцева, В. Сокольського та ін.   Переважна більшість з них приурочена до різноманітних ювілейних дат, найчастіше – чергової річниці першого польоту літака того чи іншого типу. Значну наукову цінність становлять передусім ті з них, які стосуються міжвоєнного періоду розвитку галузі. Для статей же, присвячених повоєнному періоду властива схематичність, уникнення деталізації, замовчування сумнівних моментів та невдач авіаційної промисловості і загалом – посилена увага з боку цензури. Низка публікацій радянських часів, причому досить ґрунтовних, академічних видань, відзначаються тенденційністю, ігноруванням внеску України в розвиток галузі. Як приклад наведемо роботу О. Яковлєва  та довідник, виданий за редакцією М. В. Келдиша .

У пострадянський період в російській історіографії продовжують домінувати праці двох напрямків – присвячені історії промисловості чи історії конструкцій літаків. Характерно, що дослідники вже намагаються вдаватись до широких узагальнень, відходячи від характеристики окремих підприємств і звертаючись до загальних закономірностей і тенденцій розвитку авіаційної промисловості. Серед найбільш помітних робіт відзначимо дослідження «Самолетостроение в СССР 1917-1945», колективну монографію «История конструкций самолетов в СССР 1951-1965 гг. « та монографію М. Ю. Мухіна . Праці другої групи, присвячені історії створення та виробництва літаків окремих типів, що випускались на території України, представлені монографіями М. Гордюкова та Д. Хазанова, а також Є. Буцкого та С. Мороза . Цим же питанням присвячені статті В. Рігманта, В. Проклова, М. Маслова та низки інших сучасних російських дослідників .

Українська історіографія не надто багата на дослідження історії вітчизняної авіаційної промисловості. Перш за все слід відзначити творчий доробок харківського вченого В. С. Савіна. Починаючи ще з 70-х рр. ХХ ст. він займався вивченням історії авіації в Україні, опублікувавши цілу низку статей, присвячених діяльності авіаконструкторів К. Калініна, Й. Немана та історії створення літаків під їх керівництвом . 1994 р. В. Савін видав монографію, в якій зробив спробу дати цілісний нарис історії виникнення й розвитку авіації в Україні від перших проектів і спроб збудувати літальний апарат до початку 90-х рр. ХХ ст.   Однак така широта охоплення матеріалу негативно позначилась на глибині розкриття теми, тому низка важливих моментів у розвитку вітчизняної авіапромисловості висвітлені поверхово, або й взагалі лишились поза увагою дослідника. Загалом праця В. Савіна являє собою своєрідний конспект, який цілком придатний для початкового ознайомлення з темою. Водночас для глибшого висвітлення історії української авіаційної промисловості ця праця явно недостатня.

Більшою деталізацією, але водночас вужчим спектром охоплення тематики відзначаються роботи низки інших вітчизняних дослідників. Типовим прикладом можуть слугувати численні статті В. Заяріна, Р. Мараєва, А. Совенка, В. Анісенка та ін.   Загалом усіх них об’єднує переважний інтерес до історії літаків, а от історія галузі, підприємств, на яких ці літаки виготовлялись, постає своєрідним тлом.

Специфічний блок становлять публікації ювілейно-рекламного характеру, присвячені тим чи іншим підприємствам авіаційно-промислового комплексу. При їх написанні, як правило, використовуються матеріали заводських архівів, що й зараз лишаються закритими для сторонніх дослідників, а також спогади працівників підприємств. Але, з іншого боку, для них властиве певною мірою суб’єктивне, однобічно-позитивне відображення історії підприємств, без концентрації уваги на проблемах і недоліках. Найбільш вагомою з цього блоку видань є книга «Харьковский авиазавод: история, современность, перспективы», видана 2006 р.   Доволі значною за обсягом і важливою за змістом є книга «Полет сквозь столетие», присвячена історії Одеського авіаційного (авіаремонтного) заводу, а також двотомне видання «Рожденный побеждать» про історію Запорізького авіамоторного заводу . Низка менших за обсягом публікацій, як правило, приурочених до ювілейних