Авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у 1910-ті-1980-ті роки

Виходячи з вищезгаданих дослідницьких настанов, пропонується така схема періодизації історії авіаційної промисловості України:

І) «Нульовий» період, або передісторія – до 1910 р.

ІІ) Ранній період – 1910-1919 рр. В його рамках виділяємо такі підетапи:

• 1910-1914 рр. – становлення основ авіаційної промисловості;
• 1914-1917 рр. – різке зростання потужностей та обсягів виробництва;
• 1918-1919 рр. – криза авіаційної промисловості, зумовлена глибокими суспільно-політичними змінами.

ІІІ) Міжвоєнний період – 1920-1941 рр. У ньому доцільно виділити чотири підетапи:

• перша половина 20-х рр. – стагнація авіаційного виробництва;
• друга половина 20-х рр. – поступове відновлення потенціалу галузі;
• перша половина 30-х рр. – період централізації й мілітаризації авіаційної промисловості, тобто зосередження усіх підприємств галузі в рамках єдиної управлінської структури й переведення їх на виробництво техніки військового призначення;
• друга половина 30-х – початок 40-х рр. (до жовтня 1941 р.) – різке зростання обсягів виробництва, посилення виробничої бази у зв’язку з підготовкою до війни.

ІV) Період, що охоплює останні роки Другої світової війни та перші повоєнні роки – з кінця 1943 р. до 1950 р. У ньому чітко виділяється два підетапи:

• 1943-45 рр. – час відбудови підприємств галузі;
• друга половина 1945 – 1950 рр. – період повоєнної конверсії авіаційної промисловості.

V) Період науково-технічної революції – 50-80-ті рр. ХХ ст. Тут доцільно виділити три підетапи розвитку авіаційної промисловості:

• 50-ті рр. – розгортання проектних робіт КБ О. Антонова, налагодження на підприємствах галузі сеійного виробництва нових зразків авіатехніки, у тому числі реактивної;
• кінець 50-х – початок 70-х рр. – впровадження у виробництво турбогвинтових літаків і двигунів до них;
• 70-80-ті рр. – створення і впровадження у виробництво турбореактивних транспортних літаків нового покоління і двоконтурних турбореактивних двигунів.

VI) Сучасний період розвитку авіаційної промисловості – після 1991 р.

Відповідно до визначених хронологічних рамок дисертаційного дослідження, головна увага приділяється ІІ-V періодам.

У третьому розділі – «Передумови формування авіаційної промисловості України та початковий етап її становлення й розвитку (кінець ХІХ ст. – 1919 р.) « – розглянуто технічні передумови появи авіаційної промисловості у світовому контексті й в умовах України. Відзначено, що загальна логіка процесу освоєння польоту виглядала приблизно так: некеровані літальні апарати, легші за повітря (повітряні кулі) – керовані літальні апарати, легші за повітря (дирижаблі) – безмоторні літальні апарати, важчі за повітря (планери) – моторні літальні апарати, важчі за повітря (літаки). В Україні перші два види літальних апаратів не набули особливого поширення. Значно більшим був інтерес до літальних апаратів, важчих за повітря. Зацікавленість у таких апаратах з’являється в середині 70-х рр. ХІХ ст. у зв’язку з діяльністю двох винахідників – М. Арендта і О. Можайського. До початку ХХ ст. роботи в галузі авіації в Україні піднялись на якісно новий щабель – з’являються громадські організації, спроможні об’єднати зусилля окремих ентузіастів. Одним з основних осередків розвитку авіації в Україні став Київ, де ще з 1906 р. діяла Повітроплавна секція при механічному гуртку Київського політехнічного інституту (КПІ), а у 1909 р. було створене Київське товариство повітроплавання (КТП).

До кінця першого десятиліття ХХ ст. накопичений піонерами авіації досвід зробив можливим створення досить ефективних літаків з двигунами внутрішнього згорання. При цьому вітчизняні конструктори спирались на досвід зарубіжних, насамперед французьких, винахідників. Першою вдалою конструкцією став аероплан професора КПІ О. Кудашева. 23 травня 1910 р. Кудашев здійснив на своєму апараті два короткотривалі польоти, причому під час другого літак був пошкоджений. Варто підкреслити, що ця подія стала першим польотом літака, спроектованого і збудованого в Російській імперії. Поряд з Кудашевим до найвизначніших досягнень вітчизняного літакобудування належать роботи київського періоду діяльності І. Сікорського (зокрема, С-2А, С-3, С-4, С-5 та С-6). Експерименти з літакобудування здійснювали також О. Карпека, О. Свєшніков, Д. Григорович та ін. Крім Києва, важливими осередками будівництва літаків раннього періоду були Одеса, Харків та Львів. Однак з огляду на низку причин (недостатність фінансових ресурсів, відсутність замовлень з боку властей, виїзд конструкторів за межі України) більшість спроб ентузіастів не набули розвитку.

Друге десятиліття ХХ століття стало часом формування авіаційної промисловості провідних країн світу, коли на основі досвіду, накопиченого в попередні роки відбувалось переведення виробництва авіаційної техніки з напівкустарних на індустріальні засади, розгорталось серійне виробництво літаків та авіамоторів. Розвиток авіаційної промисловості на території Російської імперії в цілому і України зокрема, загалом повторював процеси, що відбувались у Європі. Спочатку виникали численні дрібні майстерні ентузіастів-авіаторів, однак більшість з них через деякий час з технічних, фінансових чи інших причин припиняла своє існування, і тільки окремі із цих напівкустарних виробництв поступово перетворювались на промислові підприємства. Одним з них стала майстерня (згодом завод), заснована Ф. Терещенком в 1910 р. у маєтку Червоне у Волинській губернії. Упродовж 1910-1911 рр.