Авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у 1910-ті-1980-ті роки

Фонди українських архівів, що стосуються історії авіаційної промисловості, є значно скромнішими. Окремі відомості стосовно періоду становлення авіаційної промисловості в Україні містять фонди Центрального державного історичного архіву в м. Києві, насамперед у ф. 830 «Терещенко – землевласник і цукрозаводчик», де зібрані відомості щодо авіазаводу Ф. Терещенка. З матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ) відзначимо ф. 1074 «Міністерство військових справ Української Держави» та ф. 2300 «Головне управлiння Вiйськово-Повiтряного Флоту УНР», де містяться дані стосовно політики українських урядів в галузі авіаційної промисловості під час національної революції 1917-1920 рр., а також ф. 184 «Акціонерне товариство повітряних сполучень «Укрповітрошлях», де є документи стосовно заснування Харківського авіазаводу.

Особливо багато матеріалів стосовно розвитку авіаційної промисловості України зосереджено в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), а саме – у ф. 1 «Центральний комітет Компартії України». В матеріалах Особливого сектору (з 1966 р. – Загального відділу) ЦК КПУ знаходяться відомості стосовно повоєнної відбудови підприємств галузі та їх розвитку в 50-80-ті рр. ХХ ст. При цьому рівень висвітлення неоднаковий за періодами: якщо до кінця 60-х рр. стан авіаційної промисловості в матеріалах архіву відображений доволі повно, то з 70-х рр. інформативне насичення документів суттєво знижується, а обсяг їх різко зменшується.

З інших архівів України на згадку заслуговує Центральний державний науково-технічний архів України (ЦДНТАУ), а саме – ф. 237 «Мялица Анатолий Константинович». Цей особистий фонд містить, головним чином, матеріали біографічного характеру, але в них знайшли відображення й деякі моменти розвитку виробництва на Харківському авіазаводі. Державний архів міста Києва (ДАМК) містить ф. Р-1160 «Київський авіаційний завод «Авіант», однак значна частина його справ досі засекречені, а ціла низка справ, що значаться в описах, просто відсутні в архіві.

Певний інтерес становлять документальні джерела, опубліковані у збірниках. Серед останніх слід згадати серію «Авиация и воздухоплавание в России» . Цінні відомості стосовно розвитку авіаційної промисловості в Україні напередодні та на початку радянсько-німецької війни містить двотомний збірник документів «1941 год» .

Важливою складовою джерельної бази дослідження є мемуарна література. Публікації Ю. Кіржнера, В. Ліходєя, Є. Шахатуні та ін. дозволяють суттєво доповнити інформацію, що міститься в архівних документах, краще зрозуміти дух епохи .

У першому розділі також подано розгорнуту характеристику методологічної основи дослідження. Відзначено, що комплексність нашої праці вимагає і комплексного підходу до відбору оптимальних методів дослідження, формулювання нових понять, які б адекватно відображали найбільш важливі питання військово-історичної праці. Специфіка об’єкту дослідження, який передбачає зосередження уваги насамперед на історико-технічних аспектах, зумовила необхідність застосування і методів, притаманних історії науки і техніки. У дослідженні були застосовані загальнонаукові методи, а саме – історичний метод і метод класифікації. Із спеціально-історичних методів було використано хронологічний, порівняльно-історичний і метод актуалізації. Нарешті, в дисертаційному дослідженні знайшли застосування й деякі методи суміжних наук: наукової абстракції, багатофакторного аналізу, статистичний.

У другому розділі – «Періодизація розвитку авіаційної промисловості України» – проаналізовано основні наукові підходи до розв'язання проблеми періодизації галузі. Відзначено, що для радянської історіографії типовим є застосування вкрай спрощеного і заідеологізованого підходу, який полягає в поділі історії авіаційної промисловості на два періоди: дорадянський (до 1917 р.) і радянський (після 1917 р.). В пострадянській російській історіографії проблема періодизації авіаційної промисловості теж ще не знайшла належного розв'язання. Зокрема, автори низки публікацій продовжують дотримуватись схематизованого поділу на дорадянський і радянський періоди, інші ж, наприклад, М. Мухін, застосовуючи більш виважені підходи, не виходять за межі окремих періодів. Існуюча у вітчизняній історіографії схема, запропонована В. Савіним, теж не є бездоганною.

У дисертації запропоновано авторську схему періодизації історії авіаційної промисловості України. За точку відліку при цьому прийнято появу в 1910 р. перших промислових підприємств з літакобудування, критеріями визначення яких прийняті протяжність існування підприємства (тобто, воно створюється не для реалізації одного проекту, а для тривалої роботи на ринку) і серійний випуск літаків (принаймні, кілька одиниць одного типу). Другою важливою проблемою постає питання критеріїв розмежування етапів і підетапів розвитку авіаційної промисловості. При цьому дослідники використовують або ж технічні критерії (наприклад, зміна поколінь літальних апаратів), або ж політичні чи політико-економічні (зміна соціально-економічних формацій чи суттєві зміни в управлінні галуззю, або ж великомасштабні суспільні потрясіння на кшталт воєн). На нашу думку оптимальним для вирішення поставленої проблеми є застосування обох груп критеріїв за умови їх раціонального поєднання. Безумовно, такі етапні історичні події як Перша чи Друга світові війни або ж встановлення на теренах України більшовицької влади можуть слугувати певними «маркерами» при визначенні відповідних етапів чи підетапів історії вітчизняної авіаційної промисловості. Таким же маркером може бути, наприклад, рішення (точніше, низка рішень) про централізація управління авіаційною промисловістю на рубежі 20-30-х рр. чи про конверсію підприємств галузі після завершення німецько-радянської війни. Всі ці події кардинальним чином позначались на стані підприємств галузі та змісті їх виробничих програм. Водночас при вивченні тривалих періодів розвитку авіаційної промисловості, що відбувались за умов відсутності масштабних політичних потрясінь, доцільним є застосування технічних критеріїв. Це, насамперед, характерно для періоду