Доба просвітництва: роман Генрі Філдінга «Історія Тома Джонса, знайди»

Особливості просвітницької літератури пов'язані з вартими перед нею завданнями освоєння нових форм суспільного життя і їх впливу на людину. Характерне і яскраве явище літературного життя епохи – просвітницький реалізм. Просвітницький реалізм XVIII ст., підготовлений розвитком мистецтва попередніх століть, насамперед епохою Відродження, є істотним етапом в історії світової літератури. Прагнення до відтворення об'єктивної життєвої правди поєднується в ньому з постійним і пильною увагою до проблеми «людської природи» у її обумовленості обставинами, середовищем, вихованням.

У творчості просвітителів виразно проявляються дві основні тенденції: звернення до форм умовно-філософського узагальнення явищ дійсності і до форм реально – побутовим. Тяжіння до всеосяжної масштабності поєднується з інтересом до повсякденного життя з її дрібними подробицями, звернення до гіперболи з деталізацією. Твори Свіфта, Вольтера, Дідро характеризуються універсальними філософськими узагальненнями; в романах Річардсона і Філдінга, в драмах Лессінга виявляється інтерес до реально – побутової сторони життя в її буденних формах. Обидві ці тенденції підпорядковані єдиному завданню дослідження і правдивого зображення життя. У деяких творах просвітницької літератури обидва ці поєднуються, і гротескно-гіперболічні прийоми зображення об'єднуються з відтворенням подробиць реально – побутового характеру (твори Дідро, Філдінга, Лессінга).

Важливе значення мало звернення просвітителів до створення образу позитивного героя. У ньому втілилася їх віра у можливості людини, уявлення про здорові засади людської природи, історичний оптимізм. В якості позитивного героя виступає «природна людина», що діє відповідно до веліннями розуму, відповідно до своєї «природи». Образи позитивних героїв просвітницької літератури не позбавлені відомого схематизму, певної «заданості».

У літературі англійського Просвітництва переважають прозові жанри. Провідне місце займає роман, представлений такими основними різновидами, як роман пригодницький, філософсько-сатиричний, сімейно-побутовий, соціально-психологічний.

Своєрідність літератури англійського Просвітництва пов'язано з тим, що буржуазна революція відбулася в Англії в XVII ст., тобто набагато раніше, ніж у країнах європейського континенту. Розвиток просвітницької літератури в Англії відбувалося, таким чином, в епоху, яка не передувала буржуазній революції, не готувала її, а слідувала за нею.

Протягом XVIII ст. в Англії тривало завершення перетворень, розпочатих у XVII столітті. Для Англії XVIII ст. було періодом затвердження буржуазних порядків. Після «славної революції», що завершилася компромісом між дворянством і буржуазією, королівська влада існувала в країні лише номінально. Феодально-абсолютистський лад повністю вичерпав себе. Практично влада належала парламенту, де були представлені віги і торі, що виражали інтереси панівних класів – буржуазії і дворянства. Обидві ці партії були солідарні в своїй антинародної політики і боротьбі проти визвольних рухів і в самій Англії, і в її колоніях.

Англійська література епохи Просвітництва пройшла у своєму розвитку три основних періоди: період раннього, зрілого і пізнього Просвітництва. [2]

 

Перший період у розвитку літератури англійського Просвітництва охоплює епоху від «славної революції» 1688-1689 рр. до 30 -х років XVIII ст. Основним літературним напрямком цього періоду є класицизм, представлений поезією Олександра Попа і ранньою творчістю Стилю і Аддісона; найбільш характерні жанри – драма, поема та есе (нарис). Письменники, пов'язані з класицизмом, звертаючись до сюжетів, форм і образів античного мистецтва, використовують їх для зображення подій сучасної їм дійсності. Творами, які стали широко відомі, були романи Дефо. Живий відгук отримали у читачів також нариси Стиля і Аддісона. [2]

Просвітництво в Англії носило помірний характер, бо його завданням виявилася не підготовка нової революції, а перерозподіл політичної влади на користь буржуазії. Встановлена після «Славної революції» обмежена монархія шанувалася в країні самим передовим державним ладом, приватні недоліки якого нібито можна викорінити за допомогою розумних реформ. «Славна революція» прискорила розвиток капіталізму, створила передумови великого промислового перевороту середини XVIII ст.

XVIII століття для Англії – століття створення колоніальної імперії. З 1707 р., після приєднання Шотландії, вона стала офіційно іменуватися Великобританією. Вона продовжувала загарбницькі війни в Ірландії, Індії, Північній Америці, де найбільш небезпечним конкурентом Англії у сфері зовнішньої торгівлі і колоніальних інтересів виступала Франція. У першій половині XVIII ст. одним з найбільших зовнішніх зіткнень Англії з Францією була війна за іспанську спадщину в 1701-1713 рр. Утрехтський мирний договір (1713) зобов'язав Францію віддати Англії частину Канади, а Іспанії – Гібралтар. Однак військові конфлікти з Францією відбувалися протягом всього XVIII ст. У другій половині XVIII ст. в результаті Семирічної війни (1756-1763), в якій Росія виступила на боці Франції, Англія розгромила французький флот, потіснила французів в Північній Америці, розширила свої володіння в Індії. Колоніальні війни сприяли подальшому соціального розмежування англійського суспільства, посилення влади розбагатілих в колоніях «набобі», що скуповували титули і місця в парламенті. Разом з тим відтік населення в колонії затушовував класові конфлікти. В останній чверті XVIII ст. боротьба північноамериканських колоній за незалежність (1775-1783) послабила позиції Англії в Новому Світі,