Дослідження корпоративного банківського бізнесу в Україні

Регулювання корпоративного банківського бізнесу в банках України потребує узгоджених та збалансованих заходів щодо посилення законодавчо-нормативної бази та саморегулювання під тиском підвищених вимог до професійних учасників ринку. Керівна та провідна роль у даному процесі належить державі та уповноваженим органам. Таким чином, у сфері регулювання корпоративного банківського бізнесу в банківській діяльності потребують вирішення два пріоритетні завдання. По-перше, це посилення державного регулювання за умов короткого часу ринкових відносин та триваючої нестабільності фондових ринків. По-друге, підтримка ринкового механізму саморегулювання шляхом підвищення інформаційної прозорості банків [4, С. 9].

На сьогодні питання створення комітетів наглядових рад не регламентовано банківським законодавством. Водночас чинним Законом України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 №514-VI (стаття 56) передбачено функціонування постійних чи тимчасових комітетів із числа членів наглядової ради для вивчення та підготовки питань, що належать до її компетенції [12]. Необхідно прийняти до уваги, що норми Закону «Про акціонерні товариства» повністю відповідають світовим стандартам корпоративного управління. За спільною думкою експертів щодо нововведень закону слід очікувати його позитивний вплив на діяльність інституційних інвесторів та розвиток організованого фондового ринку. Кризові процеси в банківській діяльності потребують посилення відповідальності наглядових рад за управлінням ризиками та внутрішнім контролем в банках. На внутрішні корпоративні ініціативи мають вплинути законодавчі зміни у вимогах до складу та функцій органів управління.

В сучасних умовах є проблема удосконалення вимог до розкриття інформації про обслуговування корпоративних клієнтів у фінансовій звітності банків України. Порядок підготовки фінансової звітності банків регламентовано Постановою правління НБУ від 27. 12. 2007 року № 480 «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» [34]. Фінансова звітність, яка обов’язкова для подання НБУ та публікації у офіційних виданнях, проходить багато рівнів контролю та затверджується підписами керівництва банку. Отже, фінансова звітність повинна бути основним джерелом інформації для користувачів.

За оцінками Standard&Poor’s протягом 2014-2016 років рівень інформаційної прозорості українських банків був відносно низьким. За 2016 рік агентство визначило суттєве погіршення прозорості внаслідок таких факторів, як скорочення банків, які виступають емітентами єврооблігацій; зміни інфраструктури забезпечення прозорості фондового ринку; послаблення адміністративних стимулів підвищення прозорості; пізні терміни підготовки банками річних звітів; відмова банків від публікації звітів внаслідок фінансових проблем.

Серед недоліків державного регулювання Standard&Poor’s відмічено відсутність ініціатив НБУ щодо створення централізованого сховища даних за звітністю банків [17]. До останнього часу найбільш повним джерелом інформації залишаються корпоративні сайти банків. Необхідною є як деталізація вимог до розкриття інформації, так і введення додаткових правил щодо порядку оприлюднення звітності. У даному випадку НБУ, перейнявши досвід ДКЦПФР у розкритті інформації емітентів цінних паперів, може взяти ініціативу на себе та організувати централізований доступ до звітності банків для громадськості. Необхідно враховувати, що підвищення законодавчих вимог, зокрема щодо структури та функцій комітетів наглядових рад, потребує забезпечення удосконалення нормативних вимог із розкриття інформації [8, С. 63].

Окремої уваги заслуговує проведення банківської діяльності на території України, де не проводиться АТО, зокрема законодавством передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14. 04. 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14. 04. 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам – підприємцям (корпоративним клієнтам), що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Також передбачено, що протягом терміну дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, яке належить громадянам України або юридичним особам – суб’єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія окремих положень статей 37-38, 40, 41, 43-47 Закону України «Про іпотеку».

Такі законодавчі положення у певній мірі негативно позначаються на фінансових результатах діяльності банків, однак повністю відповідають положенням ст. 3 Конституції України де, визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава ставить людину вище, ніж прибутки банків. До того ж стосовно фінансових небезпек банків у частині зростання проблемних активів, названий нормативний акт надає можливості уникнути нарощення простроченої заборгованості в балансах банків, враховуючи, що такі прострочки викликані обставинами котрі не залежать від сторін кредитного договору.

 

 

Підводячи підсумок проведеного дослідження, акцентуємо увагу на тому, що корпоративний бізнес банку – це сегмент банківської діяльності, пов’язаний із співпрацею банку із корпоративними клієнтами. Під поняттям «корпоративний клієнт банку» варто розуміти юридичну особу (відповідний суб’єкт господарювання) або групу осіб, які мають договірні відносини з банком про надання сукупності банківських продуктів і послуг на стандартних