Еволюція типологічних особливостей наукової фантастики Франції (на матеріалі літератури 1970-90 років)

визначити причини дегероїзації персонажу в НФ;

проаналізувати принципи і способи організації сюжету в науково-фантастичному романі і виявити внутрішній сюжетокреаційний потенціал стереотипної науково-фантастичної реалії;

виділити в науково-фантастичному тексті клішовані (стереотипні) теми, ідеї та проблеми і проаналізувати взаємодію між притаманними жанру науковими, соціальними та філософськими ідеями, стереотипними сюжетними конструкціями і трафаретними науково-фантастичними реаліями.

Відповідно до цього об’єктом дослідження є еволюція наукової фантастики на матеріалі сучасної французької літератури. Остання має у Франції досить довгу історію й міцні традиції, однак до нашого часу залишається чи не найменш вивченою, оскільки переважна більшість літературознавчих праць з цієї проблеми ґрунтується на матеріалах англійської та американської НФ.

Предметом дослідження є специфічні особливості науково-фантастичної літератури, її місце в сучасному літературному процесі, філософські та естетичні домінанти жанру.

Методи дослідження. Дисертація спирається на загальнотеоретичні висновки вітчизняного та зарубіжного (здебільшого західноєвропейського) літературознавства. Її теоретичною основою послугували роботи визначних фахівців України – Д. Затонського, К. Шахової, В. Матвіїшина, А. Міхільова та інших країн – О. Лосєва, М. Бахтіна, Е. Мелетинского, В. Проппа, Р. Барта; вітчизняних та зарубіжних спеціалістів з фантастичної літератури – Г. Рягузової, Т. Чернишової, Ю. Кагарлицького, Ж. Садуля, М. Шнейдера, Ц. Тодорова, М. Мільнера, Ж. Дорфлеса, К. Греньє та інших дослідників. Були використані також праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі утопії, футурології, окремі соціально-філософські твори, предметом дослідження яких були традиційні для НФ проблеми.

Висунуті в реферованій роботі завдання обумовили поєднання таких наукових методів: при вивченні еволюції НФ Франції застосовувався історико-літературний аналіз; для повнішої аргументації висновків було використано також системний та порівняльно-типологічний методи дослідження. Хронологічні межі дисертації охоплюють французьку НФ переважно 1970 – 90-х років ХХ століття. Обмеження цим періодом пов’язано насамперед з тим, що саме він, на думку літературознавців Франції, був найбільш плідним для розвитку жанру у французькій літературі. Разом з тим, в останню третину ХХ століття французька фантастика вже мала цілком визначені закономірності і традиції, вона справила відповідний вплив на формування світової фантастики. Протягом 70-х років у Франції виникла ціла плеяда талановитих письменників-фантастів, якою було створено самобутню школу новітньої французької НФ. Злет цього жанру у Франції в останні десятиріччя ХХ століття визначив генеральні напрямки її сучасного розвитку, що стало підставою для особливої уваги саме до згаданого періоду.

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед в самій постановці проблеми. Дисертація є однією з перших в українському фантастикознавстві робіт, спеціально присвячених аналізу специфічних особливостей НФ та їхньої еволюції. Це є практично перша робота у вітчизняному літературознавстві, що досліджує типологію НФ на маловідомому в Україні матеріалі французької науково-фантастичної прози останньої третини ХХ століття. Реферована робота базується на творчості письменників, які раніше знаходились за межею уваги дослідників жанру. Вона розширює й уточнює уявлення про специфіку НФ в цілому.

У процесі дослідження були сформульовані деякі принципові положення, що мають наукову новизну. Серед них такі:

- в процесі розвитку НФ формується її здатність до естетизації наукових принципів пізнання;

- важливою типологічною особливістю НФ є її спроможність моделювати альтернативні світи гіпотетичного майбутнього;

- як наслідок еволюції НФ відбувається дегероїзація персонажу науково-фантастичного твору, спричинена новими художніми орієнтирами жанру;

- науково-фантастична реалія в плині розвитку НФ стає стереотипною і разом із цим набуває сюжетокреаційного потенціалу;

- формування особливої системи засобів художньої образності у НФ призводить до появи періодичної циклічності у використанні стереотипних науково-фантастичних реалій, сюжетних блоків-трафаретів, традиційних для жанру наукових, філософських і соціальних ідей та концепцій, які поєднуються між собою за принципом взаємодетермінації.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та положення дисертації є певним реальним внеском у теоретичне осмислення літературного процесу Франції останньої третини ХХ століття. Реферована робота може бути ефективним джерелом інформації про розвиток науково-фантастичної прози Франції відповідного періоду. Матеріали дисертації можуть бути використані при введенні в учбовий процес курсів з історії розвитку та типології НФ. Матеріал дисертації може бути використаний у науковій та педагогічній роботі у вузах, гуманітарних гімназіях та ліцеях, для написання навчальних посібників, складання відповідних спецкурсів та факультативів. Робота може виявитися корисною для фахівців з історії сучасної європейської і французької літератури, з проблем фантастикознавства. Вона може бути орієнтиром для державних і приватних видавництв при відборі новітніх творів для перекладу й видання, використовуватися в роботі клубів любителів фантастики. Одержані дисертанткою дані і сформульовані висновки дають матеріал для проведення подальших, більш розгорнутих досліджень у галузі НФ.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у процесі її обговорення на кафедрі зарубіжної літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка 22 жовтня 2001 р., а перед тим – на семінарі в навчальному центрі CAREL у Руаяні (Франція) 15 серпня 1994 р. Основні положення й висновки доповідались автором і обговорювались на семінарі в Католицькому університеті (Париж, Франція) 12 липня 2000 р., а також на вузівських, міських, всеукраїнських науково-теоретичних конференціях і семінарах. По темі дисертації надруковані статті і тези в українських та франко-українських виданнях.

Структура роботи визначається логікою дослідження проблеми, поставленою метою і висунутими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку