Еволюція типологічних особливостей наукової фантастики Франції (на матеріалі літератури 1970-90 років)

У дисертації зазначено, що Ж. -П. Андревон, зображуючи в романі “Долина” понівечену ядерною війною Землю, не вважає за потрібне описати ані зруйновану цивілізацію, ані її загиблих носіїв, ні навіть інопланетних спостерігачів, що намагаються зрозуміти причини катастрофи. Він навіть неодноразово наголошує на тому, що це не має суттєвого значення. Вся увага автора сконцентрована на тому, якими були наслідки останньої світової війни, хто її розпочав і з яких причин. Так само персонажі К. Шаррьєра (роман “Іскамбрський ліс”) перетворюються на стилізовані трафарети, позбавлені індивідуальних якостей. Але якщо людські характери в романі ледь окреслено, натомість письменник яскраво зображує альтернативну соціальну модель, флору і фауну постнуклеарного світу, тобто те, що безпосередньо стосується провідної теми твору. Аналогічну трактовку персонажа можна знайти у інших французьких фантастів: М. Анрі (“Кохання, заплющивши очі”), М. Андре (“Хай живе Сюранія”), Р. Мерля (“Чоловіки під охороною”), П. Буля (“Ігри розуму”).

Разом з тим дисертантка доводить, що не слід пояснювати відсутність у НФ психологічно розроблених, повноцінних, яскравих характерів лише внутрішньо жанровими вимогами. На формування жанрової специфіки відповідним чином впливали інші літературні форми. При цьому показовим є те, що найчастіше зближення НФ відбувалося саме з такими жанрами, які традиційно проявляли мінімальний інтерес до психологічної самобутності героя.

Автор показує, що дія катарсису у НФ не пов'язується з персонажами – призначення персонажів полягає у тому, що вони лише демонструють чи ілюструють різного ґатунку соціальні, економічні, воєнні, науково-технічні та інші проблеми, але самі не переймаються ними, залишаючись нейтральними трансляторами відповідної інформації. Призначення героя полягає хіба що в тому, що він демонструє різного ґатунку соціальні, економічні, чи глобальні проблеми сучасності, в той час як самі персонажі не переймаються цими проблемами, залишаючись холоднокровними, байдужими трансляторами, навіть коли особисто потерпають від пов'язаних з цими проблемами негараздів (таких як, наприклад, жахливі наслідки генної інженерії, небезпечний контакт з позаземним розумом, воєнні конфлікти майбутнього тощо).

Кульмінаційне ж напруження і, відповідно, очищення через катарсис відбуваються у НФ завдяки інтелектуальному обуренню, умоспоглядальному напруженню, що створюється через алогізм, вражаючі протиріччя, через ефект доведення до абсурду, які створюються у науково-фантастичних моделях. Катарсис у НФ, відповідним чином, має не емоційний, афектний, а швидше логіко-раціональний, контемплятивний характер, тобто походить не від емоційного сприйняття, а від раціонально-інтелектуальної оцінки ситуації. Дія катарсису у науково-фантастичному романі не пов'язується з персонажами. Ці обставини достатньою мірою пояснюють, чому деіндивідуалізований, трафаретний персонаж цілком узгоджується із жанровою естетикою НФ. Через це звернення НФ до деперсоналізованого героя-схеми слід розцінювати не як недосконалість її поетики, а як особливість її художньої форми, оскільки такий персонаж виявився найбільш адекватним специфічній жанровій семантиці.

Окремі спроби започаткування психологізму у французькій НФ не в силі були перебороти загальну тенденцію, спрямовану на створення стереотипного, деперсоналізованого героя-схеми. До того ж такі спроби не завжди бували вдалими, оскільки психологічно розроблений образ часто вступав у протиріччя (як це можна побачити на прикладі персонажів Ф. Кюрваля) із загальною поетичною установкою науково-фантастичного роману.

Тому автор доходить висновку, що стандартизація персонажу НФ є однією з художніх домінант жанру і належить до тих неминучих естетичних втрат, які поряд із відповідними художніми здобутками складають специфічну поетику НФ.

У третьому розділі – “Стереотип у системі художніх засобів НФ” детально проаналізовано роль і значення трафаретної фантастичної реалії в архітектоніці жанру, її зв'язок на базі взаємодетермінації із усталеними і теж трафаретними сюжетними формулами і традиційними для науково-фантастичної прози темами, проблемами та ідеями.

У процесі естетичної еволюції НФ протягом ХХ століття важливих змін зазнає фантастична реалія. Докорінно трансформуються її семантика, функції, роль і місце в сюжеті. У перебігу еволюції НФ відбувалось поступове відмежування власне науково-фантастичної образності від фантастики інших жанрів, насамперед тих, які орієнтувались переважно на трансцендентну, надприродну, ірраціональну трактовку фантастичного феномену.

Автор дослідження показує, що таке виокремлення жанру в першій половині ХХ ст. у французькій НФ здійснювалось передусім шляхом неодмінного вичерпного пояснення природи фантастичного, здійснюваного емпірично, з позицій природничих наук, шляхом інтерпретації фантастичного як частини реального, а не надприродного світу. Звідси численні технічні вмотивування, інженерні викладки, технологічні деталі, наукові (квазінаукові) подробиці та екскурси, які посідають чільне місце в творчості Ж. Верна та його послідовників.

Крім того рання НФ (для Франції цей період найкраще представлений творчістю Ж. Верна, пізніше – романами Ж. Спіца, А. Робіда, М. Ренара) передбачала обов'язкове новаторство, унікальність фантастичного винаходу. Адже доти, поки саме науково-фантастична