Феномен релігії в філософії г. В. Ф. Гегеля

У розділі дисертації доводиться, що теоретичні передумови гегелівської філософії досить детально розглянуті в працях М. Гайдеггера, Г. Гейне, В. І. Гусєва, В. Дільтея, Л. П. Карсавіна, Ст. Крайтса, А. В. Крічевського, Д. Лукача, Н. В. Мотрошилової, Ф. Паульсена, Т. Пінкарда, Дж. Прабу, Є. Спекторського, Г. В. Тевзадзе, П. Ходгсона. Причому новою тенденцією можна вважати виокремлення та детальний розгляд впливу античної філософії, зокрема Платона, на формування філософської системи німецького класика.

Відзначається, що більшість праць, в яких розглядається гегелівське вчення про релігію, досліджують, як правило, постфеноменологічні твори німецького філософа. В них відсутній аналіз становлення філософії релігії Гегеля, не відображена динаміка розвитку його поглядів, а відтак тема гегелівського розуміння феномена релігії розроблена лише фрагментарно. При цьому дослідники наголошують на важливості розкриття цього питання як для адекватного розуміння самої гегелівської філософії, так і для сучасного розвитку філософії релігії. Дисертант підкреслює необхідність дослідження вчення Г. Гегеля про релігію у його цілісності, що потребує, зокрема, розкриття особливостей інтерпретації релігії в ранніх працях філософа, дослідження його концепції релігійної форми свідомості й діалектики скінченного (людини) та нескінченного (Бога), аналізу розуміння німецьким філософом ролі та значення релігії в історії, суспільстві та державі, з'ясування впливу принципів системності та історизму на його тлумачення релігії.

Другий розділ дисертації «Розуміння релігії в ранніх творах Гегеля» присвячений дослідженню процесу становлення гегелівських поглядів на феномен релігії в дофеноменологічний період його творчості; аналізується також місце, значення та особливості розуміння людини, суспільства, історії та релігії в працях цього періоду.

У підрозділі 2. 1. «Релігія як почуття морального. Виокремлення Гегелем соціально-історичних форм релігії» досліджуються погляди на релігію німецького філософа в працях, що передували його переїзду до Франкфурту.

З перших своїх праць, в яких Г. Гегель більше зацікавлений проблемами релігії, людини, суспільства і лише поступово формує теоретико-пізнавальну концепцію релігії, німецький філософ виходить за межі кантівського редукування сутності релігії до етики, хоча, водночас, й приймає проведений І. Кантом поділ на богослужбову релігію та «релігію в межах лише розуму». Водночас можна побачити, що гегелівська реінтерпретація Євангелія постає як реалізація прагнення гуманістів та просвітників до своєрідної ревізії всього накопиченого людством досвіду у відповідності до критеріїв розуму. Так, його Ісус має на меті зміну умонастрою, способу думок людини, завдяки чому їй відкривається моральний закон, котрий є в «тиші серця» (Г. Гегель) кожного. Відповідно релігія постає як поєднання людського і божественного в моральній дії.

Згідно Гегелю, від природи у людині закладено чуття морального, яке виводить її за межі суто чуттєвого існування. Філософ водночас піддає критиці формалізм кантівської етики, що дозволило йому прийти до ідеї повноти життя, протилежністю якої якраз і є кантівський моральний закон розуму. Тому релігійне виявляється вищим за просте моральне, оскільки воно є, в гегелівському розумінні, всім вираженням життєвого устремління, життєвої повноти. Але сутність релігії у Гегеля не вичерпується лише мораллю. Важливим у справі релігії проголошується не просте слідування моральному принципу, а жива єдність божественного та людського у виконанні божественного закону, яка досягається за допомогою переживання, а не простого зовнішнього підкорення божественному авторитету. Дисертант особливо наголошує на гегелівській тенденції розуміння сфери моралі як життєво наповненої, пройнятої чуттєвістю і водночас розумної. На цій основі ним окреслюється епістемологічний зміст релігійного переживання. Отже Гегель спрямований на таке розуміння релігії, коли остання постає як особлива сфера пізнання людиною божественного в собі. Відтак, автором відзначається, що розвиток гегелівського розуміння етичного відбувався разом із розвитком питань теорії пізнання, формуванням його вчення про діалектичний характер буття. Мораль є у Гегеля не простим регулятивним принципом індивідуальної діяльності, а виконує важливу функцію подолання позитивних норм богослужбової релігії. В цій ідеї проявляється активна соціальна позиція, яка є характерною для ранніх праць німецького філософа.

Гегелем в творах цього часу виокремлюються суб'єктивна, об'єктивна, народна, приватна, позитивна та