Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Феномен релігії в філософії г. В. Ф. Гегеля

Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
36
Мова: 
Українська
Оцінка: 

подоланні потреби релігії в посередництві, то в такий спосіб він проголошує протестантизм вищою формою розвитку християнства. Хоч С. Кьєркегор й відзначає неможливість рухатися далі «нещасної свідомості», проте субстанційний характер суб'єкту примушує Гегеля утверджувати розвиток релігійної свідомості й далі.

В підрозділі, окрім цього, аналізується гегелівське розуміння уявлення як форми, в якій дух осягається в релігії. Як уявлення, релігія виявляється «прив'язаною» до чуттєвого, яке є, в даному випадку, умовою трансцендентності божественного. Саме тому, згідно концепції філософа, буття в релігії немов би розірване на дійсне буття духу та наявне буття, яке потребує певних ритуальних дій, що складають культ й зорієнтовані на «вихід» у сферу абсолютно істинного. Відтак релігія у Гегеля примушує мислити Бога, й долати в такий спосіб чуттєву обмеженість мислячого. При її подоланні дух з релігії переходить до сфери спекулятивного мислення.
У підрозділі 3. 2. «Діалектика людського та божественного в концепції Гегеля» досліджується проблема особистості у вченні німецького філософа й розкривається гегелівське розуміння діалектики людини та Бога.
В дисертації наголошується, що конкретний індивід, згідно Гегелю, постає як цілісність, особистість, яка водночас, в своїй сутності, як дух, є момент особистості нескінченної, божественної, адже індивідуальне для німецького філософа є неістинним для духу. Людина, за Гегелем, суть дух, а тому Бог у нього реально діє в людині та здійснює себе через людину, а людина містить у собі творчу присутність Бога. Звідси й те особливе значення релігії, пов'язаність якої із чуттєвим робить її останнім «притулком» індивідуального, особистісного людини, оскільки філософія – це сфера всезагального мислення. Проте властивістю самопізнання є особистісний момент, а, як відомо, в людині дух пізнає себе, стає самістю. Дух, за Гегелем, є нескінченний, проте він є скінченним в протиставленні суб’єктивного та об’єктивного. Відповідно у філософа присутнє уявлення про особистість людську та особистість божественну, що здійснюється через діяльність першої та містить її у знятому вигляді.
У підрозділі доводиться, що, згідно гегелівської філософії, смерть є не межа існування, а негація негативності людського існування, необхідний момент становлення духу, осягнення ним своєї нескінченності, момент універсального діалектичного розвитку. Для Гегеля безсмертною є не конкретна людина, а той дух, що становить сутність людини. Своєрідне «безсмертя» людини як особистості допускається філософом лише в межах суспільства, яке фіксує в даному випадку одиничне, а не всезагальне. Отже, для німецького філософа, безсмертя необхідно містить у собі момент смерті та знімає його.
Відтак, релігію Гегель тлумачить не як сферу відношення Бога та людини. Він «знімає» напруженість існування людини, ту його абсолютність, яка наявна в християнському світосприйнятті. Тому автором відзначається, що Гегелю вдається подолати лише кантівський формалізм трансцендентальних структур, а не знеособленість суб'єкта пізнання. Релігія в нього є не відношення особистості людини до особистості Бога, а самовідношення божественного.
Дисертант наголошує, що у своєму розумінні Бога Гегель, без сумніву, виходить за межі ортодоксального християнства. Християнське уявлення про творення як створення з нічого він переосмислює як одкровення божества світові, коли наявне буття постає як покладене діяльністю Бога, що «вільно відпускає» себе. Для Гегеля Бог без світу та людини ще не є Бог, а світ в такий спосіб породжується в результаті внутрішньої діалектики божества. Крім того, слід відрізняти у вченні німецького філософа Бога як Трійцю (Отець, що є в-собі-буття, Син – для-себе-буття, Св. Дух – в-собі-та-для-себе-буття) та Бога як Абсолютного духа. Святий Дух є лише третьою іпостассю Трійці, в той час як Абсолютний дух – це вияв всіх трьох іпостасей, які у Гегеля перетворюються на етапи саморозвитку божественного. Абсолютний дух охоплює собою та пронизує всі три іпостасі. Він є «інтелектуальною єдністю», тотожністю диференційованих моментів божественного.
Відповідно, хоч у Гегеля Бог й постає в часі, але водночас він має, як Бог, онтологічну першість перед світом. Тому він одночасно є тотожним світу й основою для світу як свого іншого. Відтак можна говорити про те, що у Гегеля простежуються елементи ще екхартівського розрізнення між Gottheit (Божество, тобто основа божественного буття взагалі) та Gott (втілення Бога у світі). Це підтверджується гегелівським тлумаченням жертвоприношення Христа. Згідно філософа, коли Бог сам приносить себе в жертву, він пізнає свою власну божественність. Адже в жертву він приніс себе як свого Сина, а божественне опиняється поза цим процесом, незмінною основою сущого. Саме тому смерть Бога, в гегелівській філософії, є необхідним компонентом процесу поновлення зруйнованої єдності духу.
У підрозділі 3. 3. «Релігія в гегелівській системі філософії» аналізується вплив принципу системності на концепцію релігії філософа.
Насамперед тут відзначається, що, розвиваючи ідеї своїх попередників (Канта, Фіхте, Шеллінга), Гегель розуміє науку як певну систему знань, що дає можливість представити істинну як ціле, а система філософії водночас постає для нього й як система духу. Заслуговує на увагу те, що Гегель лише в остаточному варіанті своєї філософської системи виокремлює мистецтво та релігію як самостійні форми свідомості. При цьому релігія постає у нього як більш адекватна форма пізнання, вищою за яку може бути лише філософія. Принцип системності знання дав можливість Гегелю, з одного боку, виокремити як самостійну дисципліну філософію релігії, а з іншого – чітко виявити роль та значення релігії в житті конкретної людини (суб'єктивний
Фото Капча